Помилування Юрія Луценка: поступка без каяття

Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва

Аналітична довідка

  • Права людини і демократичні процеси

7 квітня Президент України Віктор Янукович підписав указ про помилування шести засуджених осіб, в числі яких були колишні міністри в уряді Юлії Тимошенко – Юрій Луценко та Георгій Філіпчук. І якщо останній і раніше перебував на волі, відбуваючи покарання у вигляді двох років ув’язнення умовно, то екс-міністр внутрішніх справ того ж дня був звільнений із Менської виправної колонії. Помилування Луценка спричинило схвальні відгуки європейських інституцій і опозиційних політиків, тоді як сам колишній в’язень запевнив, що не  створюватиме власну партію і не балотуватиметься на майбутніх виборах, а натомість візьметься за організацію широкого громадського руху.

Чи вплине звільнення Юрія Луценка

 на відносини України з ЄС?

Яку роль відіграватиме екс-міністр

 у політичному житті країни?

Торги тривають

Цілком очевидно, що основним мотивом, яким керувався Віктор Янукович при помилуванні Луценка, було його бажання продемонструвати свою готовність іти на поступки перед ЄС і зробити підписання Угоди про асоціацію з ним у листопаді цього року більш вірогідним. При цьому в око впадав надто компромісний характер президентського указу, який навіть не зняв із Луценка судимість і залишив у силі судову заборону обіймати державні посади протягом трьох років. Це прямо вказує на бажання президента залишити за Луценком образ кримінального злочинця в очах як українського суспільства, так і європейських політиків. Крім того, так Янукович намагався зняти із себе всю відповідальність за неправосудні вироки Луценку і де-факто проігнорував проблему відсутності незалежного судочинства в Україні. Характерно, що вже 10 квітня касаційна інстанція підтвердила другий вирок Луценка, винесений 17 серпня минулого року, що, втім, не мало жодних фактичних наслідків.

Однак це навряд чи завадить Януковичу використовувати помилування Луценка як предмет торгів у переговорах із європейськими чиновниками. У його розумінні це може стати саме тим позитивним сигналом, якого чиновники ЄС очікували від України до травня цього року. З іншого боку, так само очевидно, що самого лише помилування Луценка для підписання Угоди про асоціації буде замало, адже це потребує вирішення ще одного питання – звільнення Юлії Тимошенко. Зрозуміло, що зважаючи на характер ставлення Януковича до Тимошенко, до травня цього не станеться, проте переговірники з українського боку можуть вдатися до перевіреної тактики туманних обіцянок своїм європейським колегам з приводу розв’язання цієї проблеми в найближчому майбутньому. Ймовірність підкріплення таких обіцянок реальними кроками, втім, наразі дуже низька, в той час як європейські чиновники, навчені досвідом спілкування з українським президентом, ставитимуться до цих декларацій з великою обережністю. Відповідно, без вирішення справи Тимошенко одне помилування Луценка не переконає ЄС в необхідності підписати Угоду про асоціацію з Україною.

Поміч чи тягар?

Рішення Луценка повернутися до політичної діяльності після власного звільнення не стало несподіванкою, однак викликало суперечливу реакцію в експертному товаристві. Частина оглядачів побачила в цьому загрозу подальшого розпорошення опозиційних сил завдяки появі ще одного центру впливу. В цьому контексті показовою стала швидкість, з якою в пресі з’явилася інформація про формування кістяка майбутнього суспільно-політичного руху довкола Луценка, в який мають  увійти його давні колеги. З іншого боку, якщо ця ініціатива набуде вигляду не політичної партії, а громадського руху, як і обіцяв Луценко, вона, навпаки, може принести відчутну користь опозиційним силам. І сам Луценко, зважаючи на його організаційні здібності та авторитетний для багатьох багаж політв’язня, й імовірна громадянська платформа з його участю можуть відіграти роль комунікаторів опозиції з населенням, чого їй нині конче бракує. Крім того, якщо на президентських виборах 2015 р. Луценко дотримається свого слова та підтримає єдиного кандидата від опозиції, це також дасть останньому відчутну перевагу.

Зрештою, вихід Луценка на волю можна розглядати і з огляду на подальше розгортання стратегії з остаточної концентрації влади в президентській адміністрації та нівелювання всіх інших центрів впливу завдяки інструменту всенародного референдуму, законодавчий механізм проведення якого прописано вкрай маніпулятивно. Активне обговорення цього питання протягом тижня дала підстави деяким експертам говорити про те, що звільнення Луценка добре вписується саме в цей контекст. Іншими словами, якщо сценарій із проведенням референдуму, який передбачає переобрання Верховної Ради за мажоритарною виборчою системою буде запущено, Янукович сподіватиметься нівелювати загрози з боку будь-яких політичних опонентів, у тому числі Луценка. Така ініціатива буде спрямована на виконання одразу двох завдань: формування повністю лояльного до президента парламенту та запровадження практики ухвалення важливих політичних рішень на референдумі. Небезпека такого сценарію більш ніж очевидна – ключовий для демократії механізм політичного представництва інтересів населення буде знищено під корінь.

Висновки

Таким чином, помилування Юрія Луценка стало вкрай компромісною поступкою Віктора Януковича перед ЄС, яку він сподіватиметься виторгувати на підписання Угоди про асоціацію в листопаді цього року. Втім, без звільнення Юлії Тимошенко, яке наразі виглядає украй малоймовірним, шансів на успіх цей задум не матиме.

Прогнози експертів щодо ролі Луценка на волі мали суперечливий характер, хоча з його потенціалом організатора та набутим у суспільстві авторитетом він може дати опозиції куди більше користі, ніж шкоди. Утім, якщо владі вдасться реалізувати власний сценарій із проведення референдуму, роль і Луценка, й будь-яких інших опозиційних політиків може бути зведена на маргінес.

 

Received: from difdif [85.114.202.100] Mon, 15 Apr 2013 00:40:26 -0700 (PDT)

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа