1. Аналіз півріччя гарячої фази війни
Висока ймовірність широкомасштабного вторгнення росії в Україну була очевидною від 2014 року. Проте українська влада за цей час не спромоглася вжити ані вичерпних, ані достатніх заходів для зміцнення обороноздатності країни.
Саме на неготовності оборони України до відбиття повномасштабного вторгнення, а також на наявності в Україні розгалуженої мережі власних агентів і будувало свої розрахунки російське військово-політичне керівництво у виборі плану вторгнення.
Керівництво рф, перебуваючи в полоні колоніальних стереотипів, недооцінювало всі три складові війни (за Клаузевіцем): керівництво держави, армію, народ. У московській візії керівництво мало втекти або сховатися, ЗСУ розбігтись або перейти на бік загарбника, а народ мав, якщо не зустрічати «освободителів» квітами, то перелякано сидіти по крайніх хатах.
Під час повномасштабного наступу на Україну росія прагнула:
1) знищити державну суб’єктність і незалежність України: або через зміну влади в Києві і поступову інкорпорацію, як в Білорусі; або завдяки перетворенню України на failed state як у Лівії чи на першому етапі в Сирії;
2) зробити максимально мілітарно слабкою Українську державу («демілітаризація»);
3) припинити й повернути назад процеси утвердження української ідентичності, включити в систему «русскава міра» («денацифікація» України, зачистка українських патріотичних сил, середовища ветеранів московсько-української війни);
4) захистити так звані «ДНР» і «ЛНР», (ця мета була озвучена як основна «легітимна» мета війни);
5) здобути сухопутний коридор до окупованих Криму та Придністров’я, відрізати Україну від Азовського і Чорного морів, захопити нові області;
6) повернути собі статус наддержави.
Натомість Україна після початку самої війни прагнула досягти наступних цілей:
1) повернути території станом на 24 лютого 2022 року;
2) повернути всі окуповані московією території включно з Донбасом і Кримом, отримати репарації від московії;
3) зруйнувати московську імперію, щоб забезпечити тривалий мир для України;
4) змінити ставлення Заходу до України з нейтрально-байдужого на прибічника України та посісти належне місце в системі міжнародної безпеки й економіки (членство в Євросоюзі та НАТО чи інших союзах, типу Балто-Чорноморського за участі Великої Британії).
Найголовнішим чинником успішного спротиву російській агресії впродовж півроку став активний патріотизм значної частини громадян України, який уможливив швидке розгортання тероборони, проведення мобілізації ЗСУ, масштабний волонтерський рух.
За пів року війни війна перейшла в нову затяжну фазу, яка може тривати достатньо довго і в якій чергуватимуться активні короткі наступальні кампанії сторін на окремих ділянках фронту з усе більшими періодами затяжної позиційної війни на знищення.
2. Тенденції, що проявляються сьогодні
До червня Україна виключно реагувала на дії супротивника. Починаючи з липня змогла вперше змінити ситуацію, змушуючи ворога відповідати на нашу ініціативу (зокрема перекидати війська не за власними наступальними планами, а з огляду на загрозу контрнаступу).
росія у квітні вдалася до зменшення лінії фронту, щоб акумулювати сили на окремих напрямах. Відповідно Україна має розширювати театр бойових дій, змушуючи ворога розпорошуватись. Далі стоїть на порядку денному питання спецоперації з нормалізації ситуації в Придністров’ї та робота на випередження на білоруському напрямку.
Західних поставок об’єктивно достатньо для стримування росії, але не для швидкого контрнаступу. Тут кілька причин:
По-перше, обмежена кількість новітньої техніки в самих США і критично недостатня в країнах Європи.
По-друге, для США важливим є блокування можливих дій Китаю, що потребує перекидання озброєнь на Далекий Схід.
По-третє, Захід боїться різких кроків у війні через наявніть у росії ядерної зброї.
Небезпечним є ядерний тероризм з боку росії, який був спровокований Будапештським меморандумом, коли Україні замість ядерного статусу дали порожні обіцянки чим позбавили можливості захисту.
Усе більше сьогодні політики Великої Британії та США розглядають ядерний тероризм московії в Україні, як порушення статті 5 Вашингтонського договору про створення НАТО.
Перехід війни в тривалу фазу значною мірою впливає на економіку країн. Багато залежить від того як швидко зможуть суперники перевести економіки на воєнні рейки і втримати ситуацію всередині країни. Однак уряд нібито хоче зберегти довоєнну природу економіки, проводячи рекомендовані ЄС «реформи». Критичним питанням стала залежність українського бюджету від дотацій союзників – від забезпечення армії до соціальних виплат. Це вимагає мінімального набору власних прибутків, що водночас забезпечуватиме робочі місця для тилового населення. Одним з таких джерел залишається експорт продовольства, для якого окрім ризикованого морського шляху слід розвивати альтернативні магістралі. Водночас важлива диверсифікація точок росту в економіці. Йдеться про ІТ-технології, ВПК (воєнний бренд «випробувано в Україні», захоплення московської частки ринку озброєнь), нову податкову систему, використання популярності України для залучення як великих гравців, так і малих інвесторів
В росії погіршується соціально-економічна ситуація під санкційним тиском. Вступ у дію обмежень на російську нафту та вугілля поглиблюватиме проблеми економіки. Водночас це може зіграти в плюс на шляху до загальної мобілізації: безпросвітність життя або можливість заробити і намародерити, з можливістю суттєвої компенсації в разі загибелі.
Оскільки обом силам не вистачає ресурсів і засобів, то важливим елементом війни в довгу є збереження дипломатичної і військово-політичної підтримки:
для України – США, НАТО, Великобританії, Польщі та країн Балтії;
для росії – формування умовно антиамериканської коаліції, бо росія вже не може виготовляти достатньо необхідної техніки (зокрема це стосується безпілотників, високоточної ракетної зброї).
3. Прогнози та рекомендації на майбутнє.
Успіху в затяжній війні досягне той, хто швидше змусить народ і армію супротивника перестати вірити в можливість перемоги воєнним шляхом. Україна має проводити тотальну війну, тобто війну на всіх фронтах: безпосередньо воєнному, дипломатичному, економічному, інформаційному.
Тиск на російську економіку протягом останніх півроку був вагомим і спричинить катастрофічні наслідки для москви в довгостроковому періоді. США і Європа повинні діяти рішучіше: пришвидшити темпи відмови від російської енергетики, паралельно домовляючись про збільшення глобальної пропозиції з країнами ОПЕК та, можливо, Іраном. Важливою є реабілітація атомної енергетики. Єврокомісія у квітні 2022 року внесла атомні та газові електростанції до «Зеленої таксономії ЄС», тобто офіційно визнала екологічно стійкими видами діяльності для інвесторів.
До сьогодні найефективнішими заходами проти російської економіки були фінансові санкції та експортні обмеження. Нині Україна повинна докладати максимуму зусиль для просування теми передачі заморожених фондів (близько $350 млрд.). У свою чергу, санкції проти комерційних банків, часткове відключення системи SWIFT значно обмежили здатність росії вести розрахунки із зовнішнім світом.
Соціально-економічна ситуація в Україні буде погіршуватися через низку чинників. У перші місяці після вторгнення економіка могла розраховувати на високий рівень запасів споживчих товарів у підприємців і валютних резервів на рахунках НБУ. Щоб уникнути подальшого пришвидшення інфляції, падіння курсу гривні і зниження рівня життя населення, критично важливо домагатися нарощування фінансової допомоги від Заходу.
Враховуючи імовірне падіння ВВП України на 30-40% цього року, повноцінне функціонування економіки є критичним чинником виживання нашої держави. Також потрібно шукати способи мотивувати українських біженців повертатися з-за кордону: за даними ООН, виїхало понад 6 мільйонів осіб.
росія продовжуватиме тиснути на продовольчу проблему, намагаючись добитися переговорів. Західні держави вже показали готовність іти на поступки для розблокування транспортних шляхів.
Зима 2022/23 точно стане найскладнішою для України з точки зору забезпеченості енергоносіями Без сумніву, невдовзі тепло- й електростанції по всій Україні стануть основними мішенями для російських ракет.
КРИТИЧНОЮ для України є повна залежність від постачання зброї і боєприпасів союзниками. Необхідно забезпечити мінімальний рівень власного виробництва, ремонту, на першому етапі артилерійських боєприпасів, патронів, розширювати виробництво високоточної зброї, ракет (зокрема типу «Нептун», «Грім»). І переводити далі країну на воєнні рейки. Також необхідно поставити завдання: воєнний податок з українських олігархів, пріоритет державного сектору економіки.
У наступній фазі росія обов’язково посилить інформаційну складову для впливу на цивільне населення в тиловій зоні. росія буде намагатись поширити думку що Україна не здатна перемогти у війні в Україні та на Заході, всередині України роздмухувати громадське протистояння через погіршення економічно-соціальної ситуації.
Тому критичним для перемоги України залишається не лише досягнення успіхів на фронті (відвоювання Херсону, утримання Донбасу), але й перенесення війни на територію супротивника (передусім в світоглядно-інформаційній сфері):
Посилення санкцій і розширення їх на нові галузі.
Розподіл росії – включити у війну фактор внутрішньої неоднорідності московії і переконати наших союзників, що створення на території колишньої «російської федерації» трьох-чотирьох десятків держав можливе, використовувати загострення соціо-економічних диспропорцій між регіонами в росії, національних протиріч, підтримувати національне самовизначення неросійських народів.
Юрій Сиротюк, директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», народний депутат України VII скликання
Юрій Олійник, керівник дослідницьких програм НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», кандидат політичних наук
Андрій Мохник, народний депутат України VII скликання, міністр екології та природних ресурсів України у 2014 році,
Олександр Чупак, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», випускник Селкікрк коледжу (Канада),
Володимир Тиліщак, експерт НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень», заступник голови Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук
Андрій Холявка, історик, політичний аналітик
