На це зараз мало хто звертає увагу, але якщо уважно придивитися до герба Сумської області, то можна розгледіти зображення давньоруського шолома. Не давні геральдичні символи чи сучасні, з якими асоціюється регіон – як лев у Львівщини, чи якір у Одещини, а плід несмаку тогочасного очільника Сумщини В.Щербаня. Очевидно, джерелом натхнення для появи такої символіки було «Слово о полку Ігоревім» і згадки в «Плачі Ярославни» про Путивль. Герб прижився, ніхто на нього і уваги не звертав би, коли б одна крупна сусідня країна не опирала свою ідеологію «русского мира» на історичне коріння часів давньої Русі.
Сумщині випало стояти «на грані двох світів», і межа ця проходить не так в адміністративних кордонах, як в ментальності місцевого населення. Саме неприйняття ідей «русского мира» сумчанами, що легко відстежувалося результатами соцопитувань, політичними вподобаннями, наявністю патріотичного громадського активу, тощо стало на заваді путінським планам поширення «Новоросії» на сумські землі. У липні-серпні 2014-го, жителі Сум з тривогою отримували новини про вивантаження російської військової техніки з ешелонів на прикордонній станції Суджа (Курська область РФ), від якої до міста Суми добиратися автомобілем менше години. У ті дні здавалося, що виникнення СНР (Сумської народної республіки) лише питання часу, примхи Путіна і вправності «бурятських трактористів».
Сумський край не однорідний. У 1939 році радянським керівництвом з шматків Чернігівської (Сіверщини), Полтавської (Гетьманщини) і Харківської (Слобожнащини) областей було «зліплено» Сумську область з центром у м. Суми. Географічно більшість районів Сумщини – приблизно рівновіддалені від обласного центру, лише північні райони розташовані на порядок віддаленіше. Мабуть тому, життя в тих районах тече своїм плином, не надто підвладним нових віянням, революціям та зрушенням.
Північний регіон Сумщини складається з Конотопського, Глухівського, Кролевецького, Путивльського, Середино-Будського, Шосткинського та Ямпільського районів. До недавнього часу в цих районах панували проросійські настрої, велику підтримку мали політичні сили, які спекулювали на ностальгії старших людей за радянським минулим. В кожному райцентрі на центральній площі бовванів Ленін, а засилля комуністичних назв у місцевій топоніміці ніби переносило нас у часи «брежнєвського» застою. У кінці 2000-х ситуація почала поволі змінюватись. Революція гідності 2014 року, бойові дії на сході України, реалізація закону про декомунізацію неухильно ведуть до ґрунтовних змін у свідомості населення регіону. Але без докорінних реформ і економічного підйому в країні, всі надбання останніх років можуть бути зведені нанівець.
Безпосереднє межування ряду районів (Путивльського, Глухівського, Ямпільського і Середино-Будського) з державним кордоном Російської Федерації підживлює неминучу транскордонну злочинність, до якої, в умовах безробіття, залучена значна кількість активного місцевого населення. В умовах війни такий стан речей становить велику загрозу, адже іноземним спецслужбам легко знайти важелі впливу на контрабандистів, які перебувають у конфлікті з законом і власною державою.
Конотопщина пролягає мітком між північчю і центром області. Конотоп – велике індустріальне місто обласного підпорядкування, сполучене з Києвом зручним залізничним зв’язком, у якому завжди вирувало активне політичне і громадське життя. Давні історичні козацькі корені міста, відродження слави Конотопської битви 1659 року, коли козаки разом з кримськими татарами розбили московське військо, не дали конотопчанам загрузнути у ностальгії за радянським минулим. Показовою стала перемога на виборах мера Конотопа у 2015-му році свободівця Артема Семеніхіна.
Значний вплив на північний регіон має народний депутат Андрій Деркач, який хоч і отримав ряд поразок (серед останніх – обрання Мішеля Терещенка мером Глухова), але все одно зберігає свій вплив на політичні еліти як в межах свого округу, так і по області, через обласну раду та підконтрольні ЗМІ. Андрій Деркач відомий також, як активний прихильник УПЦ (МП), у 2009-му році він був делегатом Помісного Собору РПЦ, на якому обирали патріарха Кірілла. Під його покровительством діє Конотопська і Глухівська єпархія УПЦ (МП) з єпархіальним центром у Конотопі (раніше був у Глухові), на території єпархії діють три крупних монастирі і одна пустинь. На фоні розвою церкви московського патріархату присутність парафій УПЦ (КП) на півночі Сумщини – номінальна.
Путивльщина, крім давньоруського історичного спадку, у роки Другої світової війни була осередком виникнення радянського партизанського руху на чолі з С.Ковпаком. За радянських часів довкола ковпаківського руху виникла маса ідеологічних міфів, які досі ніхто не поспішає розвінчувати. Цей чинник досі впливає на самоідентифікацію путивлян.
Окремим острівцем радянського минулого є місто Шостка. Колись – індустріальний гігант, воно досі претендує на лідерство в регіоні. Населення переважно російськомовне, проросійсько-налаштоване. Місцеві кримінальні елементи «тітушки» були активними учасниками антимайдану у Києві в 2013-2014 роках. Міська влада в особі мера Миколи Ноги, за підтримки народного депутата Ігоря Молотка, відверто саботує декомунізацію міста – не перейменовуються вулиці, у центральній частині міста досі стоїть пам’ятник Леніну.
Кролевеччина – цілком проукраїнський район, як будь-який район центральної частини області. З кожними виборами до Верховної Ради України в ньому суттєво зменшується вплив Андрія Деркача. В Кролевці сформовано ядро українських сил, які рішуче реагують на кожну спробу апологетів «русского мира» поширити свій вплив.
Північний регіон Сумщини досить цікавий і різноманітний. Він повільно, але неухильно змінюється. Ці зміни потребують контролю і підтримки з боку державницьких сил, постійного втручання і скеровування у правильне русло. Адже, якщо поле не прополювати, воно заростає бур’янами, яким би хорошим зерном його не засівали.
Микола Петренко, Суми
