Dmitry Tymchuk
Кілька слів щодо поточного моменту.
1. За фактом Крим вже не наш (сподіваюся - поки що). Окупанти перетворюють півострів у фортецю, заблокувавши перешийок, забезпечивши оборону узбережжя і створюючи ешелоновану систему протиповітряної оборони. Не думаю, що вони так сильно бояться нашої армії, це - страх перед НАТО.
У кожному разі, поки політики голосять про «політичні інструменти» рішення кримського питання, необхідно вжити ряд заходів військового характеру (на щастя, деякі з них вже здійснюються).
Це, по-перше, блокування перешийка з нашого боку. І не силами десантників, а як мінімум самохідною артилерією і РСЗВ, прикритими ППО. Крим, як я не раз писав, є вкрай незручним плацдармом для вторгнення на материк, але це не привід забути про такий варіант.
Ця чума не повинна розповзатися. Блок-пости окупантів (і взагалі будь-яка їх присутність) в Херсонській області неприпустимі. Видавлювати цю мерзоту на територію АРК треба будь-якими засобами.
По-друге, прикриття кордону з Придністров'ям Держприкордонслужбою і насичення Херсонської, Миколаївської та Одеської областей підрозділами Національної гвардії, що спеціалізується на нейтралізації бандформувань і пошуку диверсійних груп.
По-третє, термінове вирішення питання наших частин у Криму. Всі (і вони самі в першу чергу) повинні розуміти свої перспективи. Військові не повинні і не можуть бути заручниками, якими їх зробила українська влада. Якщо їх присутність несе якийсь військово-політичний зміст, прохання пояснити, який саме?
2. Основна увага - східним областям. Ми бачимо комплексну загрозу - російські війська на кордоні, активність сепаратистів і криміналітету. Нейтралізувати її можна теж тільки комплексно - силами армії, Держприкордонслужби, спецслужб та правоохоронців.
Для цього, очевидно, має існувати єдиний центр прийняття рішень і управління. В умовах воєнного часу таким стає Генштаб ЗС України. Однак військовий стан в Україні не оголошено, тому питання єдиного командування (саме - навіть не координації, а управління) зависає. Ця проблема повинна вирішуватися, і терміново. Руки, що протистоять загрозі, повинні бути керовані одним мозком.
3. Вирішення питання загонів самооборони. Я зараз скажу непопулярну річ, але цю проблему треба терміново вирішувати. Далі в незрозумілому юридичному статусі ці загони існувати не можуть - ми перетворюємося на Ліван зразка 1975 року, коли кожна з 11 основних політичних партій і рухів мали своє військове крило. Підсумок відомий - 15 років громадянської війни. Ми наступаємо на ті ж граблі.
Я розумію, чому, наприклад, «Правому сектору» нецікаво вливатися в Національну гвардію - мовляв, там «дитячий садок», а ми круті пацани. Але якщо «Правому сектору» можна вести свою діяльність, то виникає питання - чому цього не можна робити сепаратистам і просто маргінальним громадським лідерам?
З іншого боку, зараз у східних регіонах виникають загони місцевої самооборони на рівні села - району, які поки за Україну, але після пари -трійки валіз з грошима від російських посланців цілком можуть змінити свою думку. Я щиро вірю в наш, українців, патріотизм, але таких варіантів виключати не можна.
Тому з самообороною треба розібратися. Якщо не можна її влити в ряди державних збройних формувань, то хоча б дати «своїм», які виступають за єдину Україну і її суверенітет, якийсь юридичний статус, підпорядкувати єдиному командуванню у складі (або в вигляді) держструктур, визначити повноваження. Інакше - Ліван.
4. Питання, пов'язане з попереднім - зброя. Особисто я - прихильник вільного зберігання нарізної зброї (без відкритого носіння). Згоден, що в даній ситуації такий дозвіл може отримати зворотний ефект (згадуємо той же Ліван). Але якщо влада не може гарантувати безпеку кожному і країні в цілому, то це питання треба негайно ставити на обговорення суспільства.
Тут та ж ситуація, як і з загонами самооборони - чому їм можна, а мені не можна?
5. Іноземна допомога. Якщо ми не можемо залучити американців і НАТО в цілому до забезпечення нашої військової безпеки, то треба на повну котушку використовувати інші можливості, які надаються. Нам пропонують зброю - чудово. Я розумію, що стрілецької зброї в Україні - хоч греблю гати, а високотехнологічні зразки озброєнь ми не можемо широко використовувати через елементарний брак фахівців.
Але давайте розберемося, що нам може стати в нагоді вже зараз. Можливо, з огляду на ситуацію, на даний момент гостро необхідні не тільки військові, а й поліцейські засоби (нелетальної зброї). Я розумію, що у нас гостро стоїть проблема забезпечення військ (дає себе знати наскрізь корупційна проблема аутсорсингу), але не можна зараз просити тільки американські сухі пайки. Це не розумно.
Це основні питання, на яких я зараз хотів зупинитися. Не претендую на істину останньої інстанції, це скоріше матеріал для обговорення.
