Ігор Лосєв
Чимало наших бійців на фронті скаржаться на величезну перевагу ворога в живій силі. В агресорів більше солдатів і те, що вони мають сьогодні, значно перевищує наші можливості.
Потрібна мобілізація. Її треба було проводити ще рік тому. Великі міждержавні війни не виграються добровольцями. Це показав і досвід війни 1918-1921 рр. на теренах колишньої російської імперії. Тоді ту війну російські більшовики виграли, провівши велику примусову мобілізацію і зібравши понад 3 мільйони багнетів і шабель. А наша Армія УНР із Українською Галицькою Армією в найкращі часи не перевищувала 150 тисяч військовослужбовців. Армії Грузії, Азербайджану, Вірменії також були нечисленні. Тому більшовики, які не гралися в романтичні ідеї добровільного комплектування збройних сил, зуміли всіх розбити величезною кількістю своїх військ. Щось подібне загрожує і нам сьогодні. Для порятунку України нам зараз потрібні непопулярні, жорсткі кроки. Воювати мають не тільки ті, хто хоче, а всі, кому дозволяє вік і стан здоров’я. Нам доведеться запровадити все те, без чого війни не виграються –військовопольові суди, трибунали, штрафні батальйони і т.д.
Романтичний період цієї війни закінчився. І якщо постачання зброї залежить від союзників, то мобілізація – це суто наша справа, ніхто крім нас її не виконає. Не повинно бути структур, що забезпечують імунітет від мобілізації. Не може бути ніяких винятків щодо виконання обов’язку захисту Батьківщини для депутатів усіх рівнів. Найбільш порядні депутати вже пішли добровольцями на фронт. Це й нардеп полковник Костенко, це й нардеп сержант артилерії Кошулинський і деякі інші. Під час Першої і Другої світових воєн десятки депутатів Британського парламенту добровольцями пішли на фронт і загинули, захищаючи Вітчизну. Невже наші депутати настільки гірші від них? На жаль, наші депутати фактично саботують закон про мобілізацію, вигадавши понад 4 тисячі виправлень і доповнень. Щоб їх розглянути, треба витратити рік. Невже весь цей час москалі чекатимуть, чи їхні війська наступатимуть у глибину нашої території? А тут ще вилізла Юлія Тимошенко з її політичною демагогією і нестримним популізмом і почала публічно розмірковувати про «справедливу і несправедливу мобілізацію». Нам нині головне – врятувати Україну, а про юридичні та етичні категорії поговоримо пізніше.
Крім усього іншого, сусідня Польща завдала нам відчутного удару в спину, неочікувано виявившись мало не союзницею Путіна.
Поляки, які влаштовують антиукраїнські акції, називають себе «фермерами». На Луб’янській площі в Москві таких «фермерів» повно: від лейтенантів до генералів… А пам’ятаєте, як кілька років тому деякі наші українські політики натхненно співали про полум’яну українсько-польську дружбу і навіть створення з поляками федеративної польсько-української держави? Ще тільки цього нам бракувало…
Нещодавно на московському телебаченні несподівано пролунав момент істини. Один із московських пропагандонів спростував тезу Путіна, що росіяни з українцями нібито один народ. Він сказав, що серед слов’янських народів неможливо знайти ще два народи, які б за своїм психотипом були настільки різними, як українці і росіяни. В кінці свого спічу кацап заволав: «Навіть поляки нам ближче, ніж українці, бо поляки також імперський народ, як і ми, росіяни». З цим важко не погодитися. У ХVI, XVII, XVIII ст. поляки справді мали велику імперію у Центральній та Східній Європі і, здається, цей імперський дух ще зберігають. Незважаючи на ці удари в спину, нещирість союзників, жорстокість москалів, ми переможемо. Бо, як писав наш класик майор Котляревський (він мав таке військове звання):
Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.
