Слабка влада розчищає дорогу проросійським силам. Бездіяльністю правоохоронних органів, політичною імпотентністю та нерозумінням керівництвом держави української національної ідеї користуються проросійські сили, які підняли голови та створюють плацдарм для наступу. За останні два роки Медведчук створив власну медійну імперію, прикупивши західноукраїнські канали та акції провладного «1+1». Так звані молодіжні «блогери», які спираються на ботоферми з Росії та окупованих територій України й Молдови борються за серця молоді в Youtube, Телеграм та ТікТок, забираючи у партії влади електорат та віддаючи його партіям ОПЗЖ та Шарія.
Зеленському, якщо він хоче залишитись президентом, необхідно би було терміново зробити висновки та почати спиратися саме на українські сили, а не продовжувати загравати з п’ятою колоною. Бо якщо нема держави, то нема і президента. Але відбувається геть протилежне – фактичне злиття партії «Слуга народу» з проросійськими силами.
Я розповім вам декілька історій, які можливо ви чули, а можливо і ні. Факт в іншому – вони свідчать про системний розворот України у бік Росії.
Історія перша
В ніч на 19 лютого 2014-го року в Києві оголосили проведення антитерористичної операції та почався силовий штурм Майдану. На той час Олександр Кукса був заступником начальника головного управління СБУ в Києві та Київській області по лінії Т (тероризм). Разом з Олександром Щеголєвим він командував операцією «Бумеранг», метою якої була повна зачистка Майдану Незалежності та прилеглих територій від протестувальників
Пройшло 7 років… І ось 16 січня Зеленський своїм наказом призначає цього Олександра Куксу начальником Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України. Риторичне питання: «Яку національну державу, яким чином цей Кукса захищатиме і головне – від кого?»
Історія друга (про Олександра Дубінського)
Нагадаю, що цей «журналіст-розслідувач», його дружина і його мати володіють 24 квартирами загальною площею 2000 квадратних метрів, земельними ділянками площею 70 соток та 17 автомобілями. Загальна вартість майна складає 2,5 мільйони доларів. Як він їх заробив – залишається загадкою, яку б мали розгадати правоохоронні органи.
Трохи згодом з’ясувалося, що Дубінський має валютний рахунок в Tatra Banka a.s (Словаччина) та права власності на словацьку компанію DubPro S.r.o., які не задекларував.
Не дивлячись на ці скандали, кар’єра Дубінського в партії Зеленського рухалася вгору. Він став публічним обличчям місцевих виборів у столиці та очолив обласну організацію президентської партії. При цьому приналежність до правлячої партії не заважала йому відкрито транслювати російську пропаганду. Що і стало його помилкою – США запровадили проти нього санкції. Не за економічні злочини, а саме за роботу на користь Росії та втручання у вибори США. Для влади слуг це був холодний душ. Але Зеленський промовчав, Єрмак заявив щось аморфне та не назвав прізвищ, партія слуг перекинула відповідальність на фракцію, а фракція слуг зробила аналогічно.
Зеленський попросив Дубінського вийти з фракції. При цьому розігрувався сценарій, за яким він залишився б керівником Київської обласної організації партії. Але одіозний «розслідувач» відмовився. Тоді Офіс Генпрокурора розпочав проти нього кримінальні провадження про незаконне збагачення, хоча насправді треба розслідувати та судити за державну зраду.
Отримавши величезний скандал і в Україні, і по всьому світі, Дубінського спробували виключити з фракції, але не вдалося. Зрештою, кінцево осоромившись та ледве зібравши голоси, з другого разу його все ж таки виключили.
Результат ганебний: у Верховній Раді сидить та продовжує приймати закони агент Росії, частина президентської фракції його відкрито покривала і тепер виправдовує, а центральні телеканали Коломойського і Медведчука активно йому підспівують.
Історія третя (про так званий обмін полоненими від Медведчука)
Вже не влада веде перемовини про звільнення заручників, а проросійський депутат. Зрозуміло, що це гра Москви, яка намагається підтримати рейтинг кума Путіна, бо готує його на високу посаду в Україні. Крім того, Кремль продемонстрував Зеленському, що чхати він хотів і на ТКГ, і на МЗС, і на інші переговорні групи, і що зневажає сучасну українську владу.
Це і є ціна тактики «заглядання в очі ворогу» та загравання з агресором. Бо Москва розуміє тільки силу. Якби з Офісу президента не злили спецоперацію по «вагнерівцям», то повірте – розмова була б зовсім іншою. Якби наша розвідка працювала як раніше (до т.зв. «перемир’я»), то у нас був би обмінний фонд.
Але зараз Росії вже нічого не цікаво. Від блазня вона вже отримала все, що хотіла – Цемаха та беркутівців, які розстрілювали Майдан. Все, більше у Зеленського нема чого запропонувати на обмін, щоб визволити наших в’язнів.
Звичайно, обмінний фонд було б цілком логічно наповнити Дубінським, Деркачом, Медведчуком та іншими подібними особами, за яких Кремль точно віддав би всіх наших. Але для того владі в Україні треба мати стрижень, а не ставати на коліна і «заглядати в очі».
Історія четверта
Одіозний Окружний адмінсуд Києва зобов’язав Міністерство освіти переглянути підручник з історії щодо висвітлення подій Революції Гідності та заборонив Київській міській держадміністрації відзначати річниці днів народжень низки українських діячів – зокрема, Юрія Липи, Уласа Самчука, Володимира Кубійовича та Андрія Мельника.
Портнов – це тільки виконавець. Зрозуміло, що рішення суду ухвалювалося не в Києві, а в Москві. Але українські правоохоронці на це не реагують, а Зеленський, Шкарлет та інші служки не будуть чинити реальний опір.
Історія п’ята (закон Зеленського про референдум)
Вже мало хто пам’ятає, що ідею з проведенням референдумів постійно торпедувала Росія. А у 2000-му році навіть проводився організований Медведчуком референдум. Одним з питань тоді було зменшення кількості депутатів Верховної Ради до 300 людей. Саме те, що зараз постійно обіцяє Зеленський. Але під популістичним питанням було приховане намагання розпустити Верховну Раду та розпочати федералізацію, створивши «раду регіонів». Тоді референдум мав рекомендаційний характер і у депутатів вистачило розуму не ратифікувати його рішення.
Позитивний досвід референдумів у світі можна знайти тільки у випадку винесення місцевою владою на плебісцит неполітичних питань. Якщо ж ми почнемо перелічувати випадки, коли референдум використовували на національному рівні, то побачимо, що це призводило або до легалізації військових завоювань, або до посилення диктаторського впливу.
Європейські країни відмовилися від практики загальнонаціональних референдумів, але поруч з нами є Білорусь та Росія, які завдяки плебісцитам значно посилили владу президентів, перетворивши їх на пожиттєвих диктаторів.
Замість висновку
Системна робота Кремля полягає у тому, щоб у свідомості українського виборця прибрати тезу «Медведчук – кум Путіна» та зробити з нього «рятівника української нації». Зеленський або цього не помічає, або танцює під дудку Москви.
Знижка на російський газ, російська вакцина та повернення полонених – обіцянки Медведчука, які повинні «вирішити всі проблеми в Україні». Прості рішення, які подобаються багатьом українцям.
Тільки Медведчук не каже, якою ж буде ціна. Приклади окупованого Криму, Донецька та Луганська кажуть про це дуже голосно, але ж виборці ОПЗЖ не реагують.
Зеленський хотів дивитися в очі Путіну, але Росія примушує його розмовляти з Медведчуком. Це робиться з однією метою – підняти кума Путіна на найвищий щабель влади. Відповідно до останніх соціологічних тенденцій Зеленський навіть не вийде у другий тур наступних президентських виборів. Але загрозою стануть проросійські сили. Українцям вже зараз необхідно терміново об’єднуватися та будувати єдину силу, щоб протистояти реваншу.
Ігор Артюшенко
