На кожне «Слава Україні» нині чуємо мільйонне «Героям Слава» у відповідь.
Тепер це офіційне вітання у Збройних Силах України. Ним вітаються Президенти.
Червоно-чорний прапор, попри скавуління ворогів – неодмінний атрибут усіх українських вояків. На броніку чи штурмовому наплічнику, в окопі чи на ППД – він частина нашого коду.
«Зродились ми великої години» – офіційний марш української армії.
А для всіх навколо ми просто «бандерівці».
Усе це – вітання, символіка, очільництво – від Організації, 96 річницю якої ми відзначаємо.
ОУН.
Після ордену Запорізького козацтва – найунікальніший витвір української нації.
Організація – ціль, мета, методи, а головне – ідеї якої і досі мегаактуальні.
«Здобути Українську Державу, або згинути в боротьбі за неї».
«Поширити її Силу, Славу, Багатство і Простір».
«Орієнтація на власні сили».
Наші попередники пішли «пробоєм проти течії», бо заповзялися долю переперти у чи не найважчий фізичний і психологічний період існування нації. В часи програних визвольних змагань, втраченої і роздертої ворогами державності.
І «романтики» та «фанатики» таки переперли долю і посоромили всіх прагматиків та реалістів. Бо українська Держава є. Є і буде.
3 лютого 1929 р. утворено Організацію Українських Націоналістів.
Організацію-Легенду, яка перетворила поневолений народ у націю бандерівців; організацію, яка створила УПА – армію, що кинула виклик і вистояла перед найбільшими у світі імперіями, організацію, що взяла на озброєння ідеологію націоналізму, єдину націорятівну ідеологію…
96 років тому відбувся Перший Конгрес українських націоналістів у Відні, на якому було офіційно оформлено створення Організації Українських Націоналістів, Головою Проводу українських націоналістів обрано полковника Євгена Коновальця.
Так в результаті злиття кількох націоналістичних організацій виникла Організація, що стала стержневою у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу у XX ст.
У своїх програмових матеріалах ОУН проголосила: «Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свого політичного діяння та не признаючи всіх тих міжнародних актів, умов і установ, що стан українською національно-державного розірвання створили та закріпили, не обмежуючись в своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючись до опанування української національної дійсності на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, ОУН вестиме політику всеукраїнського державництва без придавання їй партійного, класового чи якого-небудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і класовим угрупуванням з їх методами політичної праці».
Створивши організацію якісно нового плану – організацію-орден (чин), українці серед найбільш невигідних умов та обставин змогли не лише вижити, але і сміливо протиставитися усім загарбникам і висунути ідею нового світового ладу під гаслом «Свобода народам – свобода людині!»
Проголошення незалежності не було безкровним політичним актом, воно стало наслідком багаторічної боротьби української нації, в якій ОУН завжди стояла в авангарді.
Для мене ОУН – це Ідея і Чин, зорієнтовані на кінцеву мету: волю і самореалізацію Української нації у власній Українській самостійній соборній державі.
ОУН ніколи не виводила своєї мети з існуючого стану. Байдуже, що держави не було, що нація була роздерта між різними окупантами – ОУН ставила мету: здобути Українську державу або згинути в боротьбі за Неї. Цю мету неможливо було не виконати.
І не державу, подаровану ззовні, не державу, кордони якої визначені міжнародними угодами, а державу, здобуту в боротьбі, опертій на власні сили, державу, що охоплювала б усю територію осідлості української нації, навіть якщо частини цієї осідлості тисячу років не були у складі жодної української державної формації, як це було з Карпатською Україною.
Ставити ціль поза межами можливого, всупереч усьому. Нехай державної України не було, а її територія розірвана на шматки окупантами, нехай у герці за неї зійдуться найсильніші світові держави – байдуже, неухильно йти до мети.
Бо нація – це нерозривна єдність мертвих, живих і ненароджених; ціле діюче покоління може піти на смерть, щоб наступники могли продовжувати рух до цілі.
Абсолютна ідея та абсолютна мета обов’язково матимуть продовження.
Головне – не зрікатися цілі. Не занижувати планку. Не втрачати віру і не припиняти боротьби. А Перемога обов’язково буде!
Юрій Сиротюк
