Роман Грицьків
1.Одним з головних стовпів української реальності, який проглядається крізь європейську призму, – є те, що українці дуже прихильно ставляться до доктрини “статус-кво”, чи, як по-іншому її в нас називають – “аби не гірше”. Досягнувши/маючи щось, більш-менш прийнятне, ми боїмося це втратити, і тому не прагнемо до чогось кращого. Ми дивимося на дії інших, і вже тоді реагуємо, або й ні… Цей нейтралітет – є головним джерелом громадянської байдужості, яка є очевидним проявом своєрідного страху відповідальності. Таке світобачення не пов’язане з давніми традиціями, політичними переконаннями, чи ще якимись укладами нашого народу. Це паразитичне мислення, нам століттями нав’язувалося окупантами, які постійно ставили нас перед вибором між більшим і меншим злом. Як результат, ми живемо в умовах постійних ціннісних компромісів, половинчастих реформ, подвійних стандартів і незавершених революцій…
2.Корупція, – це мабуть вже спосіб життя. Цілі покоління чиновників і бюрократів, від місцевого до загальнодержавного рівня, живуть за рахунок своїх посад. Люди купують посади двірників, санітарок, митників і генеральних, та розглядають це, як дуже вдалу (дійсно вдалу) інвестицію. Звісно про фаховість, відповідальність та доброчесність в таких випадках майже не йдеться.
Важливими елементами української корупції є монополії та олігархи. Хто контролює галузь, той отримує стабільні надприбутки, – і не важливо, чи це газ, енергетика, авіаперевезення, чи цукор… Олігархи напряму живляться або з населення, або з держбюджету. Маючи своїх людей у парламенті та уряді, вони успішно легалізовують свої схеми та звісно готівку.
3.Дуже виразною українською рисою – є тотальна зацікавленість або фаховість в усіх питаннях. Українець безпосередньо особисто приймає участь в усьому, що відбувається навколо, чи це пісенний конкурс, чи управління державою. Ми не делегуємо повноважень. Чому? Бо не довіряємо, бо “довкола” (до слова їх дійсно достобіса) одні злодії і бандити, які рвуться до корита. Але, ця мегаталановитість, ця просто титанічна праця, – “бути усюди”, розсіює нашу енергію і відволікає нас від дійсно чогось важливого, визначального, і головне того, в чому ми можемо дійсно досягти успіху.
4.Заполітизованість українського суспільства та пов’язане з цим використання маніпулятивних технологій. Українці завжди цікавилися політикою, зрештою це не так і погано, адже свідчить про високий рівень громадянської свідомості. Однак, ця тенденція підпорядковує життєдіяльність суспільства політичним впливам і кон’юнктурі, що перш за все негативно впливає на економіку. Політика постійно тримає суспільство в тонусі та напрузі. Втомившись від такого темпу, люди втрачають інтерес до цілого ряду важливих питань, чим одразу ж користуються зацікавлені.
В Україні кожні вибори – це не боротьба ідеологій, чи програм, – це боротьба за життя і право на формування свого владного середовища, своєї монополії, думки, прибутку… Інколи можна спостерігати, як поняття державної діяльності похабно підміняється політичними ігрищами, а наруга над суверенітетом, стає частиною циркової вистави. Про “гречку”, куплені виборчі комісії, тітушок промовчу.
5.Засадничою проблемою України – є відсутність і недотримання загальноприйнятих для всіх цінностей, законів і правил. Розмитість законодавчої бази, порушення прав і невиконання обов’язків, процесуальний нігілізм та зневага до держави, постійно поглиблюють кризу цивілізованого розвитку нашого суспільства. Комусь однозначно вигідна контрольована анархія, ніж чіткий порядок.
Українських проблем насправді значно більше. Вони пов’язані з багатьма факторами, серед них виділив би:
жорстокий суспільний досвід і травми спричинені комуністичним тоталітарним режимом і адаптивна радянська реальність; наявність та активна діяльність злочинних середовищ, які зацікавлені у тотальному контролі над Україною; помилкове сприйняття національних, демократичних, суспільних і державних цінностей; об’єктне місце України в світі, а саме її традиційне сприйняття, як джерела ресурсів, а не, як рівного учасника глобальних процесів.
Констатацію фактів можна продовжувати, але найголовніший факт полягає в тому, що внутрішні зміни таки відбуваються, і вони відчутні.
Перша частина тут: 
