Андрєй Бєлоусов
Головна подія урядових змін – відсторонення міністра оборони Сєргєя Шойгу, якого переведено на Раду безпеки (замість Ніколая Патрушева-старшого). Вочевидь – знайшли момент для покарання за невдале ведення війни. На його місце поставлено цивільного економіста Андрєя Бєлоусова. Його пов’язують давні контакти з наближеними путіна Кірієнком і Ковальчуком. Син Ковальчука Борис тепер глава Рахункової палати.
Міністр може й тимчасовий, але популізм боротьби з корупцією та аудиту, а насправді – переросподілу потоків ренти, які суттєво зменшились. Натомість Гєрасімов та інші генерали поки на місці, і вочевидь путін намагатиметься працювати як через них, так і напряму управляти ходом війни.
У режимі російського типу значення інституцій залежить від особистостей керівників та їх зв’язків з путіном, тому Рада безпеки втратить роль, знову стане почесною пенсією. На яку і відправлено Шойгу, натомість його ключових заступників піддають арештам. Спершу заступника Шойгу Тімура Іванова, згодом начальника Головного правління кадрів Міністерства оборони Юрія Кузнєцова. Останній за повноваженнями саме займався боротьбою з корупцією – тобто за російськими звичаями її очолював. Але сам Шойгу, звісно, як фігура досить символічна уникне переслідувань. Цікаво, що він також займатиметься координацією роботи Військово-промислової комісії в Раді безпеки. Чим раніше займався Медвєдєв, якого позбавляють залишків символічних позицій.
Тоді як Патрушев-старший набрав багато потенціалу, очолював з 2008 року безпепервно Раду безпеки. Останні півроку демонстрував амбіції, координував роботу губернаторів центральних областей. Тепер його роль трохи послаблена, але очевидно Путін з ним рахується – він сам радник в адміністрації, син Дмітрій став віце-прем’єр міністром. А найголовніше – на місці всі головні силовики, крім Шойгу. І Бортніков (глава ФСБ), і Золотов (керівник російської Нацгвардії), і голова СВР Наришкін. Бортніков і Золотов – креатури Патрушева. А от Бєлоусов і Гєрасімов – залишаються йому противагою.
Посилив позиції Денис Мантуров, креатура глави Ростєха Сєргєя Чемезова. Тепер він віце-прем’єр-міністр, перший заступник Мішустіна. Натомість очевидно програє інша башта кремля – сконцентрована довкола керівника Роснєфті та координатора нафтової торгівлі Ігоря Сєчіна, який не зміг просунути вагомих креатур до уряду. На них і далі чиниться тиск, з метою забрати доходи від експорту енергоносіїв (згадаймо нещодавні дивні смерті топ-менеджерів “Лукойла”).
Інший важливий факт – на колишню посаду Мантурова, міністра промисловості і торгівлі, призначено Антона Аліханова, що в молодому віці 29 років у 2016 році став губернатором Калінінградської області. Він теж через бізнес родичів пов’язаний з Чємєзовим. Ходили навіть припущення, що його путін просуває як одного з можливих наступників. Останнім часом він “прославився” шовіністичними заявами щодо Імануїла Канта. Це й не дивно – через змішане грецьке і грузинське походження, він посилено вдає з себе найбільшого імперця, ставши улюбленцем найбільш одіозних зет-каналів.
Загалом, як бачимо, в умовах зменшення ресурсної ренти і посилення внутрішньої конкуренції путін намагається зберегти баланс, зосереджуючись на балансі кількох груп (Ковальчука та Патрушева), з суттєвим пониженням групи Сєчіна та військових (Гєрасімов поки зберігає посаду голови Генштабу, але передбачаємо, що його роль падатиме). Залишаються окремі особи, давно інтегровані в путінське оточення – Лавров, Набіулліна.
Та головний факт – попри різні інсайди, не змінився глава уряду Міхаїл Мішустін. Він починав як непомітний технократ і досі мінімізує радикальні заяви щодо зовнішньої політики, виступаючи “ефективним господарником”. Все більше підтверджень, що саме його підтримує Пекін як наступника путіна, який змушений рахуватись з думкою старшого брата. Недарма новий старий уряд призначений перед візитом путіна до Китаю 16-17 травня. З ним поїде майже весь новий уряд, плануються десятки переговорних зустрічей на рівні міністрів. Можна протрактувати це як погодження складу уряду з владою КНР.
Юрій Олійник
