Йосиф Сірка
Чеський президент Мілош Земан (Miloš Zeman) вже не раз привертав увагу не тільки своїх громадян, але світу. 2002 р. тогочасний канцлер Німеччини Ґергард Шредер (Gerhard Schröder) відмовив державний візит до Праги. Тогочасний голова уряду Земан назвав німців у довоєнній Чехословаччині „п’ятою колоною” та сказав, що чехи і словаки депортацією „зробили німцям прислугу, бо послали їх додому, до Райху”.
Українцям він став відомим своєю відвертою підтримкою політики Путіна в Україні, історію якої він, певно, ніколи й не бачив, а не то читав!
Що він цілковитий неук, коли мова йде про Україну, свідчить його недавнє порівняння українського націоналістичного політика С.Бандери до виконуючого обов’язки у Богемії та Моравії райхспротектора Р.Гайдріха. Щоб читачам довести скандальну неграмотність сучасного президента Чеської Республіки, пригадаємо хоч трохи правди до однозначної московської пропаґанди в устах Земана.
Райнгард Гайдрих (Reinhard Tristan Eugen Heydrich 1904-1942) генерал поліції, шеф ҐЕСТАПО, організатор Голокосту, президент Інтерполу, який провів під його керівництвом у січні 1942 р. у Ваннзе (Wannsee) Конференцію, яка ухвалила план „рішення єврейського питання” – депортацію та ліквідацію євреїв на окупованих Німеччиною територіях.
Історики називають Гайдриха, як найтемнішу фіґуру нацистів, а А.Гітлер назвав його „людиною з залізним серцем”. Він організував Службу Безпеки (SD – Sicherheitsdienst), бойові групи (Einsatzgruppen), які їздили слідами німецької армії і вбили мільйони людей, включно з масовими розстрілами євреїв. 27 травня 1942 р. Гайдриха вбили чехословацькі солдати, які пройшли підготовку до атентату у Великій Британії, в операції Антропоїд (Anthropoid).
За смерть нацистського головоріза Гайдриха німці помстилися тим, що зрівняли з землею Лідіце (Lidice) та Лежаки (Ležaky) – чоловіків віком від 16 років розстріляли, а жінок та дітей депортували до концентраційних таборів, де й загинули.
Про Лідіце та Лежаки, можливо, пан Земан знає, хоч йому тоді було всього два роки, але про Гайдриха, певно, мало що знає, коли прирівнює до нього українського патріота Бандеру.
Степан Бандера (1909 – 1959) належить до найвиразніших постатей Українського визвольного руху ХХ ст.. Можливо, що у декого його ім’я викликає негативні емоції, але вони не є джерелом правди, а, скоріш за все, вони є результатом пропаґандивної кремлівсько-КГБівської «фабрики брехні».
Коли б чеський президент Земан знав, що С.Бандера ніколи не був коляборантом, а залишався українським патріотом навіть у концентраційному таборі, то він би ніколи не спромігся випустити зі свого писка: «З Україною щось не так 1 січня організувати марші на честь Степана Бандери, який, до речі, подібний на Райнгарда Гайнриха…» В народі кажуть, що людина може помилятися. Це так, але людина на посаді президента не повинна безбожно брехати, навіть якщо вона вважає себе атеїстом
С.Бандера народився в сім’ї греко-католицького священика. Батька Андрія вбили комуністи, сестер Оксану та Марту-Марію комуністи арештували 1941 р. і заслали на Сибір, звідки Марта-Марія повернула 1982 р., а Оксана щойно 1989 р.. Сестра Володимира перебувала у совєтських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 р.. Брат Богдан загинув у боротьбі з нацистською окупацією України 1942 (або 1943 р.). Брати Олександер та Василь загинули у концтаборі Аушвіц від рук польських наглядачів-капо 1942 р.. Сам Степан вже з молодих років був активним в націоналістичному русі і брав участь у вбивстві польського міністра, за що його засудили до кари смерти, яку пізніше замінено на довічне ув’язнення. Після окупації Німеччиною Польщі Бандері вдалось звільнитись з ув’язнення і залучитись у визволний рух.
Наведена велика родинна траґедія Степана Банндери, яка є цілковитим віддзеркаленням долі всієї України, яку катували нацисти й комуністи, є найкращим доказом на спростування безглуздого порівняння Земана. Цікаво, що досі жодне звинувачення Бандери у фашизмі не було підтверджене хоч би якимсь доказом, все залишається на надію, що люди повірять. А доказів нема, бо він був і залишився борцем за волю України, а не за чужі ідеали.
Після нападу Німеччини на СССР С.Бандера повірив німцям, що вони допоможуть визволити Україну з-під комуністичного московського ярма. Він повірив, що українські батальйони Нахтіґаль (Nachtigal) та Роланд (Roland) будуть початком розбудови української армії, яка потрібна буде Українській Державі.
Саме цим керувався С.Бандера, коли 30 червня 1941 р. у Львові був проголошений Акт відновлення Української Держави.
Виникнення Словацької Держави на чолі з Тісо, „самостійні” режими в Угорщині, Румунії (які були союзниками Гітлера), існування інших європейських країн, які підтримували фашистську Німеччнину, давали Бандері надію на існування держави Україна! І саме за український патріотизм Бандера і його соратники поплатилися свободою. Нацистські головачі довели, що з Україною і українцями мають інші плани, які цілковито відмінні від уяв українських патріотів.
Результатом цих відмінностей, щодо перспективи України, був арешт С.Бандери та всього українського патріотичного керівництва і їхнє запроторення до концентраційного табору вже 5 липня 1941р., тобто навіть не тиждень після проголошення Акту відновлення Української Держави.
Московська брехлива пропаґанда, яка шириться світом різними мовами та різними засобами масової інформації знайшла таких прихильників не тільки в особах Земана, словацького та угорського прем’єрів Фіца та Орбана, але й багатьох соціал-демократів Німеччини, які, певно, є ще й під впливом колишнього голови СДП (SPD) Шредера, чиновника Газпрому.
„Любов” до Путіна і його дій президент Земан виявив також не зразу, але є підозра, що вона з’явилася після того, коли головним спонзором заснованої Земаном партії став російський LUKoil. Можливо, що «обов’язки перед спонзором” і стали причиною симпатій Земана до людини, яка порушила елементарні правила міжнародної поведінки – запровадила аґресію проти сусіда, порушила Міжнародне право і власну обіцянку ґарантії суверенітету і територіяльної цілісності України.
Пан Земан не новачок у політиці і повинен був знати, що повторюючи злочинну брехню чужого авторства і сам стаєш злочинцем.
Порівняння Героя України, патріота, який ґеніально передбачив і сам зазнав спільність між нацистською Німеччиною та комуністичним режимом Москви (що задокументував Єропейський парламент, коли їх поставив на один рівень злочинів проти людяности), є не тільки скандальним черговим ляпсусом Земана, але й образою жертв нацизму, та комуністичної диктатури.
С.Бандера навіть після звільнення з концентраційного табору був небезпечним не для нацистів, над якими вже відбувся суд, але для комуністів, які досі чекають на міжнародний трибунал.
Вже від самого початку Революції гідности московська пропаґанда ширила брехню до всього світу про „небезпеку бандерівського руху” в Україні. Бідні кремлівські ідеологи „русского мира” навіть не збагли, що український патріотизм Степана Бандери, замордованого кремлівським аґентом Богданом Сташинським, передався всьому українському народові, який вміє вже сам визначати, хто є його захисником, а хто поневолювачем.
С.Бандеру вбив КГБівський аґент у Мюнхені 1959 р., але його мрію про вільну Україну втілюють сьогодні ті, що збавились від московських пут рабства і готові за Україну поплатись життям. Цього не зрозуміти чеському президентові Земанові, бо він керується не історичною правдою, не правом кожного народу на вільний розвиток, а обов’язком сплачувати спонзорство “троянського коня” LUKoil, яке, можна підозрювати, допомогло йому стати президентом демократичної Чеської Республіки
Дивує, що лише українське дипломатичне представництво реаґувало на безглузду витівку М.Земана. Слід було сподіватись і на різку реакцію українського уряду, бо порівняння Земана є паплюженням не тільки правди про Бандеру, але й української боротьби за незалежність.
Історик Іван Патриляк дуже влучно дає характеристику Бандери, яка є свідченням того, чому кремлівські ідеологи так вперто недопускають правду про нього:
„Єдина стратегічна і основна його позиція була спрямована на боротьбу за здобуття української незалежності. Навіть коли було знищено підпілля України, Бандера все ж залишався знаковою постаттю і обличчям української держави, внаслідок чого його ліквідували … Бандера виконав місію національного прапора і символом прапора залишається досі.»
7.1.15 р.
