Нація — це щоденний плебісцит

im-sobornist-ukr_novynarnia

От коли швейцарці, ця лабораторія здорового глузду для всієї планети – здуріють, тоді можна буде сказати: «Всьо, наша кулька остаточно і безповоротно злетіла з орбіти». А поки ж вони демонструють чудеса прагматичності та здорового глузду, дійсно дорослу поведінку – хоча навіть супертверезих англосаксів інколи заносить.

На черговому референдумі швейцарці проголосували за введення обмежень для невакцинованих.

Але також лише цього року:

1. Швейцарці проголосували проти зменшення податків на заробітну плату, яку ініціювала Швейцарська соціалістична молодь. Дивно, в них комуністів не було, але знають, що комунізм – це погано.

2. Швейцарці проголосували проти заборони штучних пестицидів, яка передбачала, що державні субсидії отримають лише виробники біопродукції. Бідні швейцарці, будуть їсти ГМО-продукти і помруть. Не те, що в Україні, де все з грядки, а тривалість життя на 13 років менша, ніж у Швейцарії.

3. Швейцарці проголосували за заборону на носіння одягу, який закриває обличчя – бурки, нікаби, «палестинські хустки».

Ще раніше – в 2009 році, швейцарці заборонили будівництво мінаретів. Amnesty International тоді жовчю стікала – фашисти забороняють віросповідання. Але Європа – християнська, швейцарська гвардія охороняє Ватикан і Папу, а спокійний сон та обідня кава без муедзінів точно важливіші, аніж стогони лівацьких інформаційних терористів.

4. Швейцарці підтримали закон, який надає більше повноважень поліції в боротьбі з терористами. Проти цього виступали соціалісти, зелені та ліберали.

Швейцарія в минулому – це одна з найбідніших країн Європи, оточена лісами та горами і без природних ресурсів. Ця країна торгувала лише одним – живим м’ясом. Швейцарські найманці вважалися найкращими головорізами на континенті і дуже добре йшли на експорт.

Нині Швейцарія – одна з найбагатших країн світу і саме в цьому випадку – коли громадяни заможні – референдуми працюють правильно. Багатий думає, як зберегти свій комфорт, спокій та безпеку, як заробити ще більше, а не поділити та забрати.

Щоб краще уявити прірву між Україною та Швейцарією давайте порівняємо.

Перший референдум в кантонах відбувся в 1802 році – ухвалювали другу Конституцію Гельветики. Тобто ще навіть кріпак Шевченко не народився, коли десь в Альпах люди мали не лише особисту волю, понад те – політичні права. Але особливо прикро, бо за якихось сто років до того українці мали проект Конституції і за укладом суспільного життя нічим не відрізнялися від Швейцарії.

Гетьманщина часів Мазепи – це економічний тигр Східної Європи. Власне, це була перша половина місії гетьмана – подолати Руїну. І це йому вдалося. Від нього і до Ющенка не було в історії України бездефіцитного бюджету. Другу частину, на жаль – виконати не вдалося. І Гетьманщина не стала Швейцарією…

Головне, що ці та інші, дрібніші, соціокультурні травми та політичні рефлекси ще довго не дозволять нам проводити референдуми без загрози для існування держави.

«Плебісцит» хоч і має в своєму корені образливе plebs, але це не завжди те, що ми собі уявляємо. Образливого відтінку, що означав міську голоту, слово «плебс» набуло лише в середньовічній Європі. В Римі плебс міг бути і дуже багатим, інколи навіть багатшим ніж патриції, як правило – середній клас. Проте, політично безправний. Але врешті вони добилися права для плебейських трибунів накладати вето на рішення патриціанських магістратів.

Ця політична боротьба закінчилася перемогою плебсу: рішення плебісцитів – народних зборів, стали обов’язковими для всіх, і для патриціїв також. Тому, нічого нового: боротьба українського плебсу триватиме ще довго, поки він зможе користуватися таким гострим ножем, як швейцарський референдум. Але право вето на рішення патриціїв – вже існує. Дуже вибіркове. Спрацьовує лише в екстремальних ситуаціях.

Майдан – це і є український plebiscitum.

Ніч з 30 листопада на 1 грудня – одна з тих ночей, коли Україна зробила квантовий стрибок і повернула собі якусь частку вкрадено «мазепинського скарбу», який набагато важливіший, ніж міфічний полуботківський, бо не про гроші, а про сенси.

І нехай цей шлях спиною вперед, але досі триває.

Швейцарським референдумам – понад два століття, в нас держава існує лише тридцять. Дрібниця, якщо дивитися з історичної вежі. Але тим студентам, яких побили в ніч на 1 грудня, які тоді мали по двадцять – нині уже 28. Чимало, якщо міряти людським життям.

Олег Манчура

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа