Після подій у День Незалежності Республіки Польщі в мене виникає кілька думок. У Варшаві 11 листопада польські праві маніфестанти під час маршу спричинили пожежу на території Посольства Росії, спалили квіткову райдугу, напали на сквот (покинуте приміщення або будинок, заселений зазвичай без згоди власника – ред.)
Якщо пригадуєте, деякі політики, священики, журналісти, науковці переймаються «відродженням націоналізму» в сусідній державі, а точніше Україні. Чи ці особи цікавляться польським націоналізмом (скоріше ксенофобами, не буду пояснювати, що польський термін «націоналізм» дещо відрізняється значенням від українського слова «націоналізм»)? Як це так, мудрагелі дивляться на чуже подвір’я, а свого не помічають?.. Можливо, хочуть відвернути увагу від своїх невигідних дурнів і показати, що там є ще гірші шаленці.
Але чи дійсно українські радикали гірші? Виникає також питання: хто ними є? Бо це не тільки «свободівці», а й проросійські антиукраїнські сили «русского міра». Перші для польської сторони неприйнятні, другі так, бо вони проти Української повстанської армії. Мені обидві сили не до вподоби, але я не про це…
Варто пояснити, що поширення українського націоналізму є відповіддю на русифікацію України, і як таке не є антипольським. Звичайно, вони мають свою інтерпретацію польсько-українських конфліктів, і часом їх дратують польські радикали в українських питаннях. Тут ще накладається комплекс української меншовартості. Проте, це певне віддзеркалення польського націоналізму. Для кожного радикала найважливішими є честь і слава.
Початки українського націоналізму беруться з польського націоналізму, який був запозичений у німців. Тепер виникає запитання, чи українці так само копіюватимуть поведінку польських «патріотів» і стануть розвалювати свою державу на вулицях у День Незалежності України? Навряд.
Крім суттєвих відмінностей є ще різниця в культурі святкування незалежності. Попри те, що Україна комусь не подобається, все-таки вона є. І українці відзначають це свято радісно. Теж не разом, але все ж таки радісно. Не нищать зі злості суспільного майна.
Можливо, тому не подобається польській стороні «український націоналізм»… А «буржуазний» і поготів. Зрештою «совєтські» методи паплюжити свідомих українців на руку польським радикалам. Разом же з колишніми «совковими» енкаведистами і політиками борються з мертвим Бандерою та його прибічниками. Чи вони стануть проти ідеології Фелікса Дзержинського або Ванди Васілевської разом з апологетами комунізму?..
Пригадую, як польський політик вимагав від України, якщо вона хоче євроінтеґрації, європейських демократичних стандартів без ОУН і УПА. Чи можна тоді в Європу з польською гомофобією, ксенофобією та футбольними хуліганами?.. Україні ще далеко до демократичних стандартів Європейської Унії. Поки українська держава виборсається з «совка», членам ЄУ варто давати добрий приклад, а не лише напучували «поганого учня».
Демократія так само має свою ціну. Основною є свобода, яка, до речі, «закінчується там, де починається свобода іншої людини» (Алексіс де Токвіль). Дехто в Польщі, мабуть, про це забуває і визнає іншу філософію: «Свобода – це право на нерівність» (М. Бердяєв).
Ярослав ПРИСТАШ
