На гострій грані двох світів
Ми непорушно муром стали,
Щоб чорний вихор вас не змів
Голодним клекотом металу.
Юрій Клен
Цікавою особливістю кінця минулого року стала відсутність у соціальних мережах «процесу підбиття підсумків». Принаймні, жоден із моїх друзів-приятелів у Фейсбук цього не зробив. Очевидно, що тим, хто на фронті – не до того. Тим, що у містах/селах під обстрілами – також. Зрештою, видається, що ми вчимося підсумки року підбивати не «на публіку», а для самих себе. Війна навчила більше мовчати, більше думати. Війна навчила цінувати особистий простір і власноруч визначати його рамки.
Прикрою, більше того – важкою, особливістю кінця поточного року став крах ілюзій на «легку прогулянку» теренами Запорожжя під час широко рекламованого контрнаступу. Оксамитового сезону у Криму цього року не було, а бойові дії по осі Вербове-Роботине-Копані все більше нагадують західний фронт Першої світової. Це саме ті позиційні бої, про які писав генерал Залужний. І про небезпеку такої війни також.
І коли вже зайшла мова про Першу світову, то варто згадати й про ще одну аналогію з тими роками, фактично – ще про один фронт, на якому Україна зараз суттєво «просідає». Програє на інформаційному фронті. За два роки повномасштабної війни, кількість дохлої русні вже нікого не вражає, більше переймаються власними загиблими та пораненими. Відео з передової апріорі не може мати розважальний характер і давно вже не сприймається як «козацький драйв». Автор цього «шедеврального» терміну, чи то актор, чи то невловимий український «джеймс-бонд-007» (так і не зрозуміло з його чисельних інтерв’ю), чи за фактом – таки повний нуль, на самих початках повномасштабної обіцяв «два-три тижні». Посіяв нічим не підкріплену надію, яка проросла бур’янами тотальної втоми й зневіри.
І хоч цей діяч вже й не намагається бути офіційним речником українського державного апарату, послідовників у нього вистачає. Та чи інша «уповноважена голова» з кам’яною впевненістю розповідає про невпинний рух до перемоги, закінчення у росіян ракет чи інших розслаблюючих моментів… Дійсність не така. Війна не закінчується, ракетні обстріли продовжуються, розпач посилюється. Цим неодмінно користуються російські фахівці з інформаційної війни. Вони мають в Україні благодатний ґрунт для розкачування ситуації зсередини. Рашисти дуже добре вивчили досвід своїх попередників – Лєніна та його компанії. Коли німцям під час Першої світової треба було розвалити східний фронт – спонсоровані ними комуністи з цією задачею пречудово справилися, розхитуючи не лише військових, але й тил.
Українських військових «розкачати» агресорам, очевидно, не виходить. Однак вони дуже добре працюють серед тих, хто ще не задіяний безпосередньо в обороні країни. Достатньо кількох грамотно вкинутих у інформаційний простір меседжів, залучення блогерів (часто – «в сліпу»), які підмінили собою фахових аналітиків та інших лідерів суспільної думки – і маємо початки процесів сепарації «мирного» населення на чолі з Президентом від військових з Головнокомандуючим. Яскраво це й проявилося наприкінці грудня 2023-го, коли був оприлюднений законопроект щодо мобілізації. Очевидно, що навіть умовний поділ на «хороших» цивільних та «поганих» військових – перший крок до поразки у війні. Й саме політичне керівництво України має зробити все, щоб уникнути цього. Не ховати голову у пісок, даючи пустопорожні прес-конференції, а брати на себе відповідальність. Бути лідером нації – це не про неголеність та зелений одяг. Бути лідером нації – це про відповідальність, перед «мертвими, живими та ненародженими». Про подолання корупції вже й говорити зайвий раз не має бажання. Цьому явищу в умовах страшної війни ще буде оцінка, сувора й справедлива. Бо, очевидно ж, не за таку Україну…
Уроки історії добре засвоїли українські націоналісти. Зокрема, того що російську імперію трохи більше аніж 100 років тому кінцево розвалили розбурхані національні рухи поневолених народів. Сучасна війна може закінчитися також лише з розвалом імперії. Будь-які папери, підписані із сучасною російською федерацією, зрештою опиняться у тому самому кошику, де й сумно відомий будапештський меморандум. Будь-яка реінкарнація російської імперії – колоніальна за своєю суттю. Вона намагатиметься й далі висотувати кров з колись захоплених земель, щоби винищити хоч найменші паростки інакодумства й свободолюбства. Лише розпад цієї імперії на окремі національні держави може гарантувати Україні та й цілому цивілізованому світові мир. Інакше – війни триватимуть далі. Після чергових переговорів-меморандумів-договорів.
Антиімперський Блок Народів – наша відповідь, наш інформаційний фронт. Наша зброя, не гірш від «леопардів», «бредні», «абрамсів», «хай марсів»… Ми маємо досвід того, як жити без Росії. Маємо, що і як порівнювати. До і після, без Москви і під нею: Маріуполь, Бахмут, Сєвєродонецьк…
Метастази «русского міра» розповзаються світом. Випалюють отрутою все на своєму шляху. Україна стоїть на грані двох світів, але не може підмінити собою колективний імунітет західного світу. У році, коли згадуватимуть 110-річчя від початку Першої світової війни, час усвідомити, що від переможної ходи ініціаторів Третьої світової, занепокоєних учасників клубу за інтересами під назвою «ООН» відділяють лише кількасот кілометрів української території, заселеної людьми, які з діда-прадіда аж надто люблять свободу і не збираються її так просто віддавати.
Юрій Щур
