Йосиф Сірка
Так воно було у давнину і так воно зараз в Україні. Оліґархи ділять прибутки, а люди ледве кінці з кінцями зводять. В оліґархів (та і багато в кого) така вже вдача, вони мають багато, але хочуть більше і в цьому їм будь-які методи не огидні. Дехто має владу і її використовує, дехто вдається до кримінальних вчинків, але найчастіше використовують кримінальних, а самі залишаються „білими і пухнастими”.
Приклад збройного конфлікту у Мукачеві, що відбувся 11 липня н.р., є свідченням того, що не вистачає бути добровольцем і патріотом, але потрібно ще й застосовувати власний розум. Наслідок цього трагічного конфлікту та участь в ньому членів Правого сектору свідчить про те, що не вистачає оголошувати себе політичною партією, але слід і політично діяти.
З іншого боку, не слід швидко засуджувати вчинок добровольців ПС, бо саме завдяки тому конфліктові відбулися зміни на Закарпатті, які слід було зробити вже давно – замінити все керівництво, а винних у корупції, контрабанді та нестабільності покарати.
Закарпаття- це область, де довгий час заправляла партія Медведчука та Шуфрича, де й сьогодні з проросійськими силами поводяться мов „у білих рукавичках”. Не треба мати феноменальну пам’ять, щоб пригадати сумнозвісні витівки під час виборів у Мукачеві, коли люди Шуфрича та і він сам вже були доказом того, яким може бути життя під їхньою владою. Саме в Закарпатті довели фінансову допомогу Москви православній церкві Московського патріахату для боротьби проти української держави, але українофобського священика Сидора за доведене розпалювання національної ворожнечі та посягання на територіяльну цілісність засудили лише до умовного ув’язнення. Незважаючи на етнічну та релігійну різноманітність, Закарпаття зберігало спокій та терпеливість, сподіваючись на кращі часи. А краще вдавалося хіба різним аферистам, корупціонерам, українофобам, пройдивістам, політичним хамелеонам та контрабандистам.
Звичайно, що неможна виправдовувати бійців Правого сектора, які самовільно хотіли боротись з тою несправедливістю, яка панувала на Закарпатті, але саме завдяки їм Київська влада змушена була діяти – поміняти губернатора, керівників СБУ, міліції та прикордонну службу. Дії влади є свідченням того, що не йшлося про „терористичні угруповання”, а про спробу навести якийсь поряд у тотально скорумповану систему управління Закарпаттям.
Спроба нардепа Ланя, який заплутаний у стрілянину в Мукачеві, вибратися через Чоп до Угорщини 17 липня н.р. є свідченням того, що його роль у стрілянині потребує більшого дослідження. Тому здивували деякі новини про стрілянину в Мувкачеві, які спішили називати представників ПС терористами, але ні словом не згадували, що стало причиною того відчайдушного вчинку загону ПС і хто дав наказ розпочати стрілянину.
Протягом років тут займались не тільки контрабандою, але й спробами посадити гілку „русского мира”, яку мав виконати тзв. самозванець „русинський прем’єр з постійним міцем проживання у Москві. Угорські націоналісти у свою чергу намагалися посіяти тут нестабільність. Довгорічне панування тут партії Медведчука та Шуфрича не зуміло змінити мирний характер закарпатців. Але ж вороги України не були б ворогами, коли б не намагались проголосити тут якусь московську, чи угорську автономію.
У патріотизмі батальйонів Правого сектора можна не сумніватися – вони його довели на передовій, захищаючи кордони України, але це не означає, що в рядах цих бійців нема й таких, яких можна намовити на щось, чого вони й самі не можуть передбачити. І саме це, мабуть, послужило необдумному вчинку, який спричинив не тільки стрілянину, але й смерті та поранення. Дивує, що жодна відповідальна особа з уряду, чи СБУ (маю на увазі, міністра ВС, голову, чи заступника СБУ) не виїхала негайно до Мукачева, щоб розібраттися у конфлікті, який коштував принаймні три людські життя та понад десяток поранених.
Замість того, появилися новини, які звинуватили у конфлікті членів ПС. На сьогоднішній день і далі не відомо, хто першим почав стрілянину і чому, що стало справжньою причиною збройного конфлікту?
Можемо погодитись з тим, що бійці ПС не мали права втручатися зі зброєю у будь-які конфлікти – чи вже оліґархів, чи інших структур і їхню поведінку повинен був розслідувати суд, тобто, Генеральна чи військова прокуратура, але, коли у тебе стріляють, а ти маєш зброю, то хіба ідіот не використає свою зброю, щоб захиститися.
Мені несподобався однобічний напад на членів ПС такого досвідченого журналіста, яким є зараз народний депутат Найєм, бо він викликав багато запитань до самого депутата. Дивує, що пан Найєм ні словом не згадав колегу-депутата М.Ланя, який був одною з двох сторін конфлікту. „Оперативність” з відеозаписами також викликає подив та запитання, що він робив на Закарпатті у відповідний час і чому з трьох камер жодна не показала, хто почав стрілянину?
Навіть цілковито незацікавлена людина зверне увагу на те, що ще кілька тижнів тому також дуже „оперативно” оголосили „вбивць” Бузини, які належать до ПС. Адвокати „вбивць” знайшли свідків, які рішуче заперечили причетність звинувачених до авта марки Форд, на якому були вбивці Бузини, але, на диво, слідство чомусь не зайнялося розшуком осіб із згаданого Форда, яких свідки впізнали на фото. Тобто, тих людей, які приїздили на місце майбутнього злочину саме на згаданому Форді. Тому інформація пана Найєма виглядає, мов би, замовленою.
Скерувати всю увагу на Правий сектор, на декотрих членів, які мають не цілком „чисте” минуле, а не говорити про справжні причини конфлікту – таке враження, на жаль, і від інших повідомлень про стрілянину в Мукачеві.
У той самий час, поза увагою пройшли потужні атаки терористів на сході України саме тоді, коли комусь вдалося заявити на цілий світ про стрілянину, банди, вбитих та поранених на „цивілізованій, найзахіднішій частині України”! Зате, дуже оперативно, увагу громадськості використали в Опозиційному блоці, який, чомусь вирішив, що йому можуть принести перемогу нові парламентські вибори.
Отож, ворогам української незалежності знов вдалось внести в українське життя неспокій, стрілянину та вбивства і то діями самих патріотів. А можна було б жити і в Україні значно спокійніше, багатше, коли б українська влада не відмовлялася брати приклад від свого ворога і сусіда, який оголосив чеченських сепаратистів терористами і навіть війною їх знищив.
В Україні сепаратисти та найманці на сході країни визнані терористами, але український президент (на відміну від Путіна) безпідставно вірить у „мирне вирішення” проблеми з терористами. Знаємо зі світової практики, що терористів знищують, або домовляються хіба про їхню капітуляцію, а в Україні пожвавилась дискусія не тільки щодо „мирного вреґулювання”, але й „окремого статусу” для терористів, їхнього політичного й фінансового забезпечення з українського бюджету.
Щоденні повідомлення про вбитих або поранених українських бійців стали „інформацією”, яка чомусь не викликає болю у відповідальних командувачів і ставить питання, як довго будуть вбивати наших хлопців, допоки вони будуть лише мішеню терористських снайперів та їхніх гарматних пострілів? А може менше людей би загинуло, коли б підготувати визвольну атаку, оточити бандитів і ліквідувати їх протягом пару днів та стати на кордоні, щоб більше жоден не зміг його перетнути?
Гадаю, що жертв за визволення окупованої території (при розумному його проведені) було б значно менше, аніж їх стало протягом сумнозвісного „припинення стрілянини”, яка протягом вже майже півроку не припинялася ні на один день, але забрала й забирає життя та здоров’я соткам українських хлопців та дівчат.
Для того, щоб скористатись досвідом сусіда, то не потрібно питати дозволу, але слід проявити волю до вирішення проблеми на сході України, бо, в противному разі, знайдуться завжди люди, які будуть маніпулювати інформацією, ідеї якої формують далеко за межами України.
До поширеної інформації про дії групи членів ПС в Мукачеві, слід було додати хоч якусь інформацію про діяльність депутата М.Ланя та ж читачі, чи глядачі новин люди грамотні і самі вміють розібратись з інформацією. В іншому разі, є підозра, що хтось незацікавлений у розкритті справжньої проблеми, а звинуватити когось у вбивстві, чи скоєні злочину є засобом замести сліди за справжніми злочинцями.
Зрешто, відмова пана Ланя від свого пораненого охоронця дуже нагадує кремлівську верхівку, яка відмовляється від своїх офіцерів та солдатів, які потрапляють в український полон, а спроба „вивести родину на відпочинок до Італії” паном Ланєю свідчить сама за себе, що щось тут не тєє.
Цікаво, що спровокована стрілянина в Мукачеві припала на період, коли світ заговорив про створення Міжнародного трибуналу проти злочинців, які збили малайзійський літак з майже 300 цивільними людьми та дітьми. Росія усією своєю дипломатичною та пропаґандивною силою намагається цьому заборонити, а найкращим методом є звернути увагу світу на інші новини. Цей засіб вже давно відомий і випробуваний.
То ж, не вести розмову, про створення Міжнародного трибуналу, про щоденні атаки терористів на позиції українського війська на сході України, не про антиукраїнську поведінку Н.Шуфрича (вихідця із Закарпаття) у Парламентській асамблеї, не про призначення ворогів Майдану на державні посади, не про зняття недоторканості з депутатів і т. і., але скерувати увагу на заздалегідь організовану подію, щоб у той же час займатись антиукраїнською діяльністю – стара практика.
Можливо, що і сам міністр внутрішніх справ вже „змучився” слідкувати за всім, пле надію слід покладати на волонтерів, які не повинні дозволити знищити завоювання Євромайдану, бо від них залежить не тільки майбутнє країни, але й усіх українців.
Тому, не слід виключати альтернативу неіснуючому „перемир’ю”, яка полягає у оточенні та ліквідації найманців, терористів та окупантів на своїй, визнаній цілим світом території,, що цілковито відповідає можливостям Українських збройних сил. Фінляндія, В’єтнам, Афґаністан та інші країни довели світові, що не перевага солдатів у кілька десять разів є запорукою перемоги, але патріотизм та воля до свободи і незалежності. Отож, чим скоріше буде ліквідована „ракова пухлина” терористичних атак на сході України, тим швидше настане стабільність і можливість будувати цивілізовану європейську державу – іншого шляху нема.
17.7.15 р.
