Тео ЗОММЕР – «Цайт»
Під таким коротким, але дуже містким заголовком оприлюднив оглядову статтю німецький журналіст-міжнародник Тео Зоммер в газеті «Цайт» від 19 березня. У ній автор малює понуру картину міждержавних відносин у нинішньому світі. Пропонуємо вашій увазі переклад цієї статті .
«Ще ніколи протягом останніх двох десятиліть у світі не виникло стільки конфліктів, як сьогодні. Найгірше при цьому: державні керманичі неспроможні їх вирішити» – такого тривожного висновку доходить Тео Зоммер, і далі він пояснює своє твердження:
Понад 60 років я пишу про світову політику, але ще ніколи часи не були такими немирними і страшними як нині. Перші три десятиліття у центрі уваги був конфлікт між Сходом та Заходом. Після закінчення того періоду в 1989 р. очікував я, та й багато інших зі мною, нової епохи миру, безперешкодного економічного зростання і тіснішої інтеграції народів та держав. Певний час виглядало, що зближення між Сходом і Заходом вдавалося. Глобалізація допомогла сотням мільйонів людей вирватися із зони бідності, зокрема в Китаї, але не тільки там. Дедалі вищий добробут вселяв надію на поширення демократизації у світі.
Нині знаємо: все це було ілюзією. Ще до окупації Криму Путіним відносини між Заходом і Москвою знову провалилися у прірву недовір’я і геополітичних змагань. Після швидкісного підняття економіки Китаю амбітна керівна еліта Пекіна тепер вступила з економічною вагою своєї Народної Республіки на сцену світової політики, і демонструє авторитарним державам на глобусі водночас модель капіталізму без демократії. Терор джигадистів загрожував усьому цивілізованому світові, а конфлікти на Близькому та Середньому Сході вигнали мільйони біженців зі своїх країн, багато з них помандрували до нас, в Європу. Глобалізація почала дестабілізувати західні суспільства у промислово розвинених країнах і призвела також до того, що конфлікти в найдальших закутках земної кулі даються безпосередньо взнаки у наших державах.
Хто міг би ще нині, подібно як Великодні прочани в епосі «Фауст» поета Гете, радісно промовити: «Нічого кращого не знаю в недільні та святкові дні,/ Як розмову про війну – і воєнні крики/, Коли ззаду, ген далеко в Туреччині/ Народи себе взаємно поборюють»?
Той час минув, раз і назавжди. Світова економіка сповільнюється, дехто побоюється, що після нинішньої затримки кон’юнктури наступить рецесія; триваючі дуелі на митні теми можуть перетворитися в нищівну торговельну війну. Гарантії міжнародної співпраці також утрачають свою впевненість у політичних взаєминах – у трансатлантичній спільноті, де Дональд Трамп підважує надійність, але також в Євросоюзі, де сліпотний націоналегоїзм породив кризу Брекзиту, та в інших країнах популізм та авторитаризм загрожують підірвати співпрацю.
Нинішній світовий порядок перетворився у суцільний міжнародний безпорядок. Геополітичні конфлікти стали сьогодні знов імовірними. Про контроль над озброєннями, ба більше – про роззброєння між суперпотугами вже немає мови, натомість усі зайнялися розбудовувати значними вкладами свої ядерні арсенали. Годинник світового занепаду п.н. Бюлетень атомних науковців стоїть за дві хвилини перед 12-ою – аналогічно, як у 1953 році. «Ми знаходимося в ситуації, яка потенційно більш небезпечна, як у будь-якому моменті від часу закінчення Холодної війни» – твердить Вольганг Ішінгер, колишній топ-дипломат Німеччини, на керованій ним Конференції з безпеки в Мюнхені.
Про конфлікти, які ніколи не завершаться
Становище у світі? Війна в Афганістані, яку ніколи не можна виграти. Загрозлива нестабільність в Іраку. Нескінченна громадянська війна в Сирії. Страхітлива війна в Ємені. Загострене напруження між Сауді-Арабією та Ізраїлем, з одного боку, та Іраном – з іншого боку. Відсутність розв’язки для Палестини. Боротьба між конкурентними угрупованнями в Лівії. Ми на порозі військового втручання США у Венесулі. Йде до поступової конфронтації між Китаєм і США в Індо-пацифічному просторі, яку, мабуть, не здатна суттєво злагіднити майбутня торговельна угода, про яку обидві сторони тепер ведуть переговори. В останні дні та тижні додалося загострення у тривалому конфлікті двох ядерних держав – Індії і Пакистану щодо Кашміру – чотири рази після отримання своєї незалежності ці держави воювали між собою – 1947/48, 1965, 1971 і, востаннє, 1999 року – в конфлікті за кашмірську провінцію Каргіл.
Не можу собі пригадати, щоб за останні 60 років я колись пережив таку кількість конфліктих вогнищ – стільки гарячих точок, до речі, які ніколи не переставали горіти, а безконечно далі спалахують. Війни, які нині не отримають жодного пояснення. Мирові домовленості фактично вийшли з моди. Трамп не мав успіху в Кореї; перемовини з афганським талабаном тягнуться в часі; на Близькому Сході припинення бойових дій далеко не сигналізує готовність до миру.
Найгірше в цьому небезпечному часі є, що всі державні керівники так глибоко зав’язані у проблемах власної держави, що від них важко сподіватися на вирішення світових проблем: керівництво в ЄС перебуває у перехідній фазі; Ангела Мекель – на низсхідному етапі; Емануель Макрон – у спаді; Вестмінстерська демократія Великої Британії якщо не в занепаді, то принаймні – у найтяжчій в її історії кризі, яка межує з урядовим паралічем; а президент США перетворився на хистку й вередливу постать у міжнародній політиці.
Останнім часом я не раз змушений був міркувати про вислів шведського державного діяча Акселя Оксеншерна (1583-1654), який сказав: «Ти не знаєш, сину мій, наскільки люди, які керують світом, убогі на розум». Але чи ми тому маємо право звикнути до жахливих ситуацій і до безпорадності та нездарності політичних акторів?
Тео Зоммер, газета «Цайт»
