Майдан як найбільш проблемний спадок  для  2014 року

У проведеному у грудні 2013 року опитуванні Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»  та Центру Разумкова 75% населення у відкритому питанні назвали Майдан головною подією року, такої ж думки були й експерти за результатами експертного опитування.

Майдан-2013 застав усіх зненацька: і владу, і опозицію, і експертів, і громадян, і міжнародну спільноту.  Щоправда, соціологи стабільно фіксували високий рівень протестних настроїв, переважно негативне ставлення до влади та усіх державних інститутів. А за даними Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, у травні 2013 року, порівняно з жовтнем 2012 року, кількість людей, які готові виходити на вулиці, зросла на 5% і значно зменшилась кількість тих, хто точно не збирається протестувати, — з 51 до 36%. Проте коли навесні 2013 року опозиція намагалася провести загальнонаціональні протестні акції «Вставай, Україно!», вони не були масовими: акції пройшли у 13 містах і зазвичай збирали кілька тисяч учасників (максимальним був мітинг у Києві з 30 тисячами  учасників).

Перший, студентський Євромайдан виник 21 листопада 2013 року як  реакція на несподіване для суспільства  рішення  Кабінету міністрів про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом і  на початку мав принципово неполітичний характер, з головною вимогою – підписати у Вільнюсі  Угоду про асоціацію.  Кривава розправа «Беркуту» над студентами у ніч на 30 листопада, яка транслювалася до того ж усіма центральними телеканалами, обурила громадян.  У неділю, 1 грудня, мітинг протесту у Києві зібрав, за різними підрахунками, від півмільйона до мільйона учасників. Так розпочався  інший  Майдан – з політичними вимогами,   категорично спрямований  проти влади і готовий себе захищати. Майдан, який дуже нагадує Козацьку Січ.

Фонд  «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» вивчав феномен Майдану в опитуваннях, здійснених із Київським міжнародним Інститутом соціології безпосередньо на Майдані (у двох іпостасях – «Майдан-мітинг», у вихідні дні – 7 (субота) і 8 (неділя) грудня, та  «Майдан-табір» – 20 (п’ятниця) грудня), а також вивчав ставлення до Майдану у загальнонаціональному опитуванні, проведеному наприкінці грудня з Центром Разумкова.

Для того, щоб зрозуміти можливі наслідки Майдану-2013, варто порівняти його з попередником,  Майданом-2004.  При зовнішній схожості, вони істотно відрізняються. Майдан-2004 був заздалегідь підготовлений і організований опозиційними політичними партіями,  він повністю підпорядковувався політикам і мав на меті обрання президентом Віктора Ющенка. Скандування «Ю-щен-ко!, Ю-щен-ко!» постійно розліталось і на Майдані, і на мітингах у інших містах. Майдан-2013 виник стихійно, безпосередньо як реакція громадян на жорстоке побиття студентів – цей мотив був головним і для опитаних на Майдані-мітингу, і на стаціонарному Майдані-таборі. Значимими також були такі мотиви, як  відмова Віктора Януковича від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом,  прагнення змінити владу в Україні та  прагнення змінити життя в Україні. Заклики опозиції покликали на Майдан лише 5% з Майдану-мітингу і 7% з Майдану-табору. Самотужки приїхала на Майдан і більшість приїжджих, які там перебувають постійно  – 76%, і лише 24% були привезені організовано,  причому 12%  – партіями, а 12% – громадськими організаціями. Серед учасників Майдану-табору абсолютна більшість – 70% –  не належить до жодної з партійних чи громадських організацій.  Що це означає? По-перше, що  Майдан постав незалежно від партій і значною мірою зберігає від них свою самостійність. Мало того, партії змушені рахуватися з настроями на майдані. По-друге, Майдан не є чимось цілісним, він складається з різних функціональних фрагментів (самооборона Майдану, забезпечення їжею, збір коштів, прес-центр, медичне забезпечення, психологи, юристи тощо), але цілісної керівної структури Майдану немає.  Структури, які виникли останнім часом – Рада Майдану, Рада ГО «Майдан» – це горизонтальні  структури скоріше для координації взаємних дій.

Оточений барикадами і відбивши дві серйозні атаки «Беркуту», Майдан  стоїть, по суті як   місто в місті. Але що далі? Серед трьох головних вимог Майдану, визначених в опитуванні, дві – політичні: – відставка уряду,  відставка Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів і ще – звільнення заарештованих  учасників Майдану, припинення репресій.  Лише цю останню, та й то неповною мірою було реалізовано.

Очевидно, що ці вимоги задоволені не будуть. Майдан поступово меншає, і на недільні Віче приходить все менше учасників.Силові структури іноді виявляють насильство щодо учасників протесту, проте загалом влада заспокоїлася і обрала позицію очікування.  Вочевидь, причини такої реакції влади пов’язані з тим, що їхній електорат, на який і орієнтується Янукович, сприйняв Майдан негативно. Результати опитування, наведені у таблиці, чітко показують, що Майдан по суті став ще одним чинником поляризації України.

Таблиця

Як Ви ставитеся  до Євромайдану – акцій протесту, що відбуваються у Києві на Майдані Незалежності та  до аналогічних акцій в інших містах України у листопаді-грудні 2013 року?

Як бачимо, загалом в Україні підтримують протести Майдану 50% населення, не підтримують – 43%, але підтримка чи не підтримка чітко ділиться за регіональною ознакою. Так само й ставлення до вимог учасників протестів на Євромайданах: їх підтримують 43% (і це жителі Заходу та Центру), не підтримують – 36% (і це жителі Півдня та Сходу).    І у ставленні до більшості конкретних вимог Майдану громадська думка ділиться регіонально, з   багатьох питань практично навпіл:  розпуск Верховної Ради і призначення дострокових виборів підтримують 43%, не підтримують – 43%, відставку Віктора Януковича і проведення дострокових президентських виборів підтримують 43%, не підтримують – 46%, реформування підрозділів «Беркуту» підтримують 40%, не підтримують – теж 40%, підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом підтримують 48%, не підтримують 43%, відставка уряду Миколи Азарова – відповідно, 48% і 41%, звільнення Юлії Тимошенко – 42% і 45%, Зміна Конституції, повернення до конституційної реформи 2004 року, яка обмежувала владу президента – 40% і 35%. Отже, очевидно, що влада не погодиться виконувати ті вимоги,  які підтримує лише половина населення, притому –  та, яка голосувала і голосуватиме за опозицію, і які не підтримують виборці Януковича та Партії регіонів. І це серйозна проблема, оскільки Майдан вимагає виконання цих вимог, і Майдан-табір у більшості (72%) збирається стояти доти, доки ці вимоги не будуть виконані.  При цьому Майдан все більше розчаровується в опозиції, яка не може домогтися виконання його вимог.

Протести були справді масовими, згідно з опитуваннями у них взяли участь 12% населення, проте вони не були масово підтримані на Сході та Півдні – ані участю, ані ставленням громадської думки. Так, серед мешканців Заходу України у протестах брали участь   26%, Центру – 15%, Півдня – 6% і Сходу – 3%.

Проте є вимоги Майдану, які не роз’єднують, а  з’єднують Україну і переважно підтримуються в усіх регіонах: звільнення заарештованих    учасників Майдану, припинення репресій (підтримують 64%, не підтримують – 24%), порушення кримінальних справ проти винних у побитті демонстрантів на Майдані (підтримують 61%, не підтримують – 26%), застосування персональних санкцій (заборона в’їзду та арешт банківських рахунків) з боку ЄС для представників української влади, відповідальних за побиття мирних громадян під час акцій протесту (підтримують 59%, не підтримують 24%). Солідарні й громадяни усіх регіонів у вимозі Майдану порушити кримінальні справи на усіх, хто був задіяний у корупції – підтримують 78%, не підтримують 13%, і, звісно, усіх об’єднує вимога загального підвищення рівня життя людей (90%).

Об’єднує громадян усіх регіонів, в тому числі   Сходу та Півдня,  і неприйняття засобів  насильницького вирішення «проблеми» Майдану, які пропонувалися учасниками Анти-Майдану: запровадження надзвичайного стану на території всієї країни (не підтримують 83%, підтримують 8%), запровадження надзвичайно стану на території Києва (відповідно, 75% і 18%), застосування сили для розгону Майдану (76% і 15%), силове звільнення будівель, які займають учасники протесту (70% і 22%), покарання організаторів і найбільш активних учасників Євромайдану (69% і 22%). Отже, і Схід, і Південь, хоч і не підтримують Майдан, все ж не відчувають агресії до протестувальників.

Схильність до компромісу – це ще одна важлива річ, яка об’єднує всі регіони України, де вважають:  владі та опозиції слід сідати за Круглий стіл переговорів.

Таблиця 

Чи згодні Ви з пропозицією проведення Круглого столу переговорів влади та опозиції? 

Проте для  раціонального вирішення проблем шляхом переговорів є дві перепони: позиція влади, яка вважає подібні методи виявом слабкості, і  позиція Майдану, де  майже половина  не схильна до переговорів в принципі і де 80% опитаних у Майдані-таборі висловили готовність «стояти стільки, скільки треба», а 74% його мешканців умовою припинення Майдану вважають виконання усіх вимог, які, очевидно, виконані не будуть. При цьому ще слід мати на увазі, що серед учасників Майдану-табору є чимало людей рішучих і безстрашних, готових до радикальних  методів протесту – пікетування державних установ, блокування їхньої роботи (38%), захоплення будівель (19%), створення незалежних від владних структур збройних формувань (21%).  І будь-яка спроба влади вирішити «проблему Майдану» силою, а не за столом переговорів, буде зустрінута силою, що призведе до ескалації насильства та катастрофічних наслідків.

Отже, попри усі складнощі,  іншого раціонального шляху, окрім шляху переговорів, немає, і це мають зрозуміти і влада, і опозиція, і лідери Майдану. Альтернатива –  розгул насильства, хаос, і в перспективі – або диктатура, або розпад України.