Перший (і поки що єдиний) китайський авіаносець «Ші Лян» вийшов у Жовте море із бази Далянь. Це одразу змусило нервувати не тільки американських військових, але й їхніх союзників, зокрема, у Японії і Тайвані. Поява потужного корабля, насиченого палубною авіацією, поблизу будь-якого узбережжя одразу змінює не тільки оперативно-тактичний, але й стратегічний баланс.
Як не маскує Китай значення цієї події «суто науковими дослідженнями» та «виключно навчальними цілями», але досить одного факту: «Ші Лян» сьогодні підпорядковується безпосередньо голові Центральної військової ради Китаю, який одночасно є головою КНР та Генеральним секретарем ЦК КПК. Отже, у Китаї (і не тільки там) добре розуміють значення появи авіаносцю у китайському флоті.
Щоправда, це китайське свято трохи зіпсоване деякими «дрібницями». На кораблі відсутні ракети, які повинні захищати його під час походу. Купити базові («від виробника») не вдалося, а китайських аналогів сьогодні просто не існує. Проблема також із літаками. «Ші Лян» розрахований, зокрема на палубні винищувачі «Су-33», які Китай сьогодні виробляє під «власною маркою» «J-15». Але для їхнього використання саме на авіаносці потрібна техніка для зупинки літака (так звані аерофінішери). Власних Китай не має, а купити поки що також не вдається. І причина тут проста – ніхто не ризикує подавати спеціальну військову техніку, добре розуміючи, що надалі її будуть копіювати і «тиражувати», як це вже відбувається із тими самими «Су-33». До речі, «Ші Лян» також перемалювали, переміряли, перенесли на креслення. Адже саме він повинен стати основою для появи майбутніх «власних китайських авіаносців».
Можете дивуватися, але ще зовсім недавно цей корабель начебто повинен був стати найбільшим казино у Китаї. У всякому випадку, у 1998 році саме із такою виголошеною метою купував його не дуже відомий бізнесмен. Купував, до речі, за ціною металевого брухту. І тягнув буксирами через Босфор, на подив не тільки туркам та грекам. Тепер здивування та посмішки закінчилися. Авіаносний крейсер «Варяг», збудований в українському Миколаєві, успішно здійснює похід вже під новою, китайською назвою авіаносець «Ші Лян».
Отже – маємо чим пишатися. Підприємства України все ще здатні виробляти такий «металевий брухт», який користується попитом та повагою у найпотужніших арміях світу. Тому варто продовжити його виробництво. От тільки продавати свою продукцію бажано все ж таки за нормальними цінами. І не для «тиражування».
А мої японські друзі філософічно сподіваються на повторення історії. Бо один крейсер «Варяг» вже заходив у порт Далянь приблизно століття тому (нагадаємо, у 1905 році російський крейсер «Варяг» було потоплено японськими збройними силами. У Росії прийнято вважати, що крейсер завдав шкоди чотирьом японським крейсерам і міноносцю, однак японська сторона не визнає втрат і влучних пострілів з боку російського крейсера. – Редакція “Українського погляду”)…
Друга подія, можливо, не така грандіозна, як авіаносець у поході, але також заслуговує на увагу. Мало відома у науковому світі компанія Terra Power запропонувала Китаю створити ядерний ректор нового типу.
Відмінна риса нового реактору – це його робота не на штучно збагаченому, а на «бідному», природному урані. Переваги наочні, низька собівартість – тільки одна з них. Технічні проблеми, на жаль, також відомі. «Активізувати» природний уран у реакторі – то було завдання, яке тривалий час вважалося навіть теоретично неможливим.
Зрозуміло, що для Китаю новий реактор – знахідка. І не тільки із причин зростання кількості власних енергоресурсів. Справа ще й у тому, що traveling-wave reactor (саме так його називають англійською мовою) має одну цікаву особливість. «Відходи» його роботи – це плутоній. Той самий, яким живляться ядерні установки космічних апаратів та підводних човнів, а також «заправляються» ядерні бойові заряди.
Наукове та бізнесове товариство ядерного напрямку не дуже галасливе. Тому дискусія із приводу того, чи вдасться компанії Terra Power виконати свої контракти, точиться лише серед спеціалістів. Журналістів більше цікавить те, що власником цієї компанії є «той самий» Білл Гейтс. І тут відчуття подвійне. З одного боку, засновник Microsoft вкладає гроші, як правило, у надійні для нього проекти. З іншого – багато хто пам’ятає, що DOS, із продажу якої, власне, і починався успіх Microsoft, була розроблена зовсім іншою компанією…
А до чого тут Україна? Справа у тому, що теоретична можливість побудови реактору на «бідному урані» була доведена ще у 60-ті роки минулого століття. І було збудовано такий реактор, який багато років слугував «лабораторним устаткуванням» для студентів одного специфічного навчального закладу у Севастополі. А не так давно дипломати та військові однієї великої країни нарешті домоглися того, щоб цей реактор передали їм… За дивним збігом обставин, саме після цього і почалися переговори про «створення реактору нового типу» для Китаю.
Як би там не було, люди, які створюють українську техніку, мають підстави пишатися своєю роботою. Це на нашій вулиці свято. Навіть якщо воно «трохи китайське».
Артем Гринчук
