Крим завжди був вузлом проблем соціально-політичного характеру. Залишаючись у складі України окремим соціокультурним та політичним анклавом, він не лише зберіг проблеми старого соціалістичного ладу, перебуваючи у ролі «заповідника комунізму». За останні два десятиліття він додав до них цілий блок конфліктогенних факторів економічного, етнополітичного, конфесійного, мовного та іншого характерів.
Із анексією цієї території Росією жодна з проблем не буде розв’язана, навпаки – лише загостриться у першу чергу через конфлікт завищених очікувань. Вже у найближчій перспективі може виникнути не лише традиційний конфлікт «центр – регіон», але й громадянський конфлікт «кримчани – жителі інших суб’єктів РФ». Ситуація також набуде критичного характеру в етнополітичній сфері. Не виключається, що саме через останній фактор регіон стане осередком терористичних загроз для Кремля.
Трудові ресурси
Питання «хто кого годує» є старанно плеканим місцевою елітою серед населення південно-східних областей. Але у жодному з регіонів України так не домінують споживацькі настрої, як в Криму.
Основна частина населення півострова – пенсіонери, головним чином військові. Особливо це стосується м. Севастополя та інших прибережних міст. Саме вони склали той електорат, який забезпечив хоч якусь реальну явку на нелегітимному референдумі.
У їх ментальності, сформованій комуністичною ідеологією, РФ це країна соціалізму, що переміг. Вони розраховують отримувати більші ніж в Україні пенсії, не знаючи, що в Росії монетаризовані всі соціальні пільги (проїзд в транспорті, квартплата тощо). Простіше кажучи – розчарування почнеться з тролейбуса.
У Криму з’являться «зайві люди». Найбільш драматичним є те, що переважно це молоді люди та патріотично налаштовані українські громадяни: педагоги шкіл та вишів: викладачі історії та української мови і літератури; юристи, оскільки вони не є фахівцями з національного законодавства РФ; працівники держустанов, на чиї місця прийдуть більш кваліфіковані в «російській бюрократіїі» чиновники; підприємці та їх найманий персонал, чий бізнес орієнтований на Україну і Захід; моряки цивільного флоту, працюючі за кордоном (вже зараз роботодавці попереджають, що їхні документи для роботи за фрахтом не мають юридичної сили.
І цей перелік не є вичерпний. «Нова влада» Криму зіткнеться з акціями протесту, а ми – з проблемою трудової міграції, не вирішити яку не маємо морального права.
Етнічний фактор
Вищезгадана проблема чисток трудових ресурсів матиме виражений етнічний характер. Традиційно саме Крим був зосередження найбільшого конфліктогенного потенціалу в етнополітичній сфері.
Протягом тривалого часу для центральної влади кримськотатарський національний рух (КТНР) був найбільш деструктивним елементом, проголошуючи своєю політичною метою відновлення власної державності, вимагаючи визнання кримських татар корінним народом та заявляючи, що курултай і меджліс є легітимними кримськотатарськими владними структурами, які не слід реєструвати як громадські організації. Окремо він наголошував на вимозі квотного представництва в місцевих органах влади та самоврядування.
Протягом тривалого часу КТНР проводив власну активну зовнішню політику, контактуючи на самому високому рівні з іноземними державами та міжнародними організаціями.
Він не відмовиться від проведення такої діяльності й надалі. Спроби «загнати» його в російське правове поле, досить агресивне стосовно «радикалів» та «іноземних агентів» викличе лише агресію та громадянський етнічний конфлікт.
Натомість росіяни будуть реалізовувати проект «Міллі Фірка» – маріонеткової провладної партії, що реалізовувався Партією регіонів.
Окреме питання – самозахоплені кримськими татарами земельні ділянки. Вони завжди були осередком конфлікту не лише із владою, але й з слов’янським населення. У найближчій перспективі вони загостряться і перейдуть у відкриті силові протистояння, у тому числі із федералами – «новими» кримчанами, яких направлять «освоювати півострів» (чиновники, силовики, партійні та господарські функціонери).
Досить цікаве питання – що чекає проросійський рух в Росії? На першому етапі Кремль буде користуватись його послугами жупела для Києва. Однак досить скоро його розчинять (разом з залишками місцевих відділень ПР) у «Єдиній Росії», яка все більше набуває ознак тоталітарної партії. Теж стосується козачих структур. Не секрет, що в Росії вони є повністю підконтрольними спецслужбам.
Для України найбільш гостре питання – це місцева українська громада. Навіть у суверенній державі вона зазнавала прихованих утисків з боку кримської влади та відчувала на собі агресивне ставлення з боку значної частини російськомовного населення.
Колізія полягає у тому, що визнаючи за Кримом статус окупованої території, Києву буде складно вимагати від Москви захисту прав української та кримськотатарської меншини згідно з російським законодавством.
Релігійний фактор
Нечисленні місцеві громади УПЦ Київського патріархату та Греко-католицької церкви очікує доля «катакомбних церков». Це ж стосується протестантизму та інших нетрадиційних вірувань, до яких російське законодавство вживає досить жорстких обмежувальних заходів.
Прогнозується подальше загострення ситуації у мусульманській громаді, де все більшого поширення набувають радикальні течії. Якщо до цього часу вона була частиною українського релігійного середовища – досить толерантного та позбавленого конфліктного етнічного контексту, то з анексією вона стає частиною російського мусульманства – почасти агресивного, етнічно вмотивованого, причетного до екстремізму і тероризму.
Не виключається встановлення стійких контактів місцевих ісламістів з представниками таких організацій як «Імарат Кавказ». Особливу роль у цьому відіграватиме заборонена у 30 країнах світу у т.ч. й РФ ісламістська партія «Хузб-ут-Тахрір», що налічує в Криму майже 2 тис. активних прихильників. Отже ісламський тероризм – це реальне майбутнє регіону.
Що стосується московського православ’я, то для нього анексія Криму – черговий етап реалізації плану із власного спасіння перед «тюрксько-мусульманською загрозою». Стрімке поширення мусульманства в Росії, демографічні процеси, що визначаються зростанням тюркської громади як за рахунок позитивної динаміки народжуваності, так і за рахунок зовнішньої міграції, відбуваються на фоні подальшого зменшення чисельності та деградації слов’янського населення, його переважно індиферентного ставлення до релігійного питання.
Інтереси патріарха Кирила та президента В.Путіна в агресії щодо України збігаються – за рахунок окупації південно-східних регіонів наростити в державі слов’янську «біомасу», а у випадку національної катастрофи – реалізувати параноїдальний план перенесення столиці Росії до «матери городов русских».
Перспективи місцевих «еліт» та політичної субсистеми
Майбутнє «кримських патріотів» є досить зрозумілим. По-перше Кремль звик спиратися на своїх «прокураторів-чекістів», а не на сумнівні фігури з кримінальним минулим і сучасним. По-друге він звик спиратися на легальну владу, а не на парамілітарні структури. Навіть лояльні чеченські бандформування були інкорпоровані до силових структур.
По-третє, пам’ятаючи відносини кримського екс-президента Ю.Мєшкова (а він себе вважає чинним президентом) з екс-спікером місцевого парламенту С.Цековим, які свого часу переросли в оперетковий заколот, а також численні інтриги і конфлікти місцевих проросійських активістів за фінансові потоки з Москви, слід очікувати загострення внутрішньовидової боротьби. Крім того, існує традиційний конфлікт між місцевими елітами АР Крим і м.Севастополя.
Таким чином їх буде усунуто від влади. Приводами стануть упущення в «інтеграції» Криму, а також звинувачення в розкраданні (а це точно буде) бюджетних коштів, виділених з цією метою.
За будь-яких обставин існуватиме недовіра й до місцевих чиновників і силовиків. Їх замінять перевіреними висуванцями з інших регіонів, а місцевих буде переведено за межі Криму у т.ч. до «гарячих точок». Наївно вважати, що російські спецслужби допустять, автоматичного входження у т.ч. до своїх лав колишніх співробітників СБУ, офіцерів Збройних Сил України, Держприкордонслужби, МВС, які роками (добре чи погано) служили Україні. Скоріш за все їм відведена роль «поліцаїв», які на першому етапі виконають свою роль із «зачистки» регіону, а потім будуть змінені на більш надійних та тих, хто відданістю Кремлю гідний служити на березі Чорного моря.
Буде переглянутий й статус автономії у бік зменшення її повноважень. Ніякого повернення до конституції 1992 року не буде. Відомо, що суб’єкти Російської Федерації мають досить декоративні права. Таким чином статус Криму де-факто буде понижено до області. І це стане початком фіналу «російського періоду» в історії Криму. Остаточну крапку поставить розвал Російської Федерації.
Сергій Багряний
