
30 червня ми відзначаємо 85 річницю початку національного державотворення, ініційованого українськими націоналістами у вкрай складних умовах. В останній день літа 1941 р. перший заступник провідника ОУН Ярослав Стецько у Львові на Національних зборах проголосив Акт відновлення Української держави. На жаль, тогочасне українське державотворення досі належить до найбільш міфологізованих та недооцінених сторінок історії нашої Батьківщини новітньої доби. Дотепер часто його сприймають викривлено. В чому ж історичне значення Акту відновлення Української держави?
По-перше, Акт 30 червня засвідчив суб’єктність української Нації на історичній арені. Не чекаючи дозволу нацистів, ОУН під проводом Степана Бандери розпочала творити історію, змагаючи до відновлення незалежності України. Було обрано політику доконаних фактів, що мала поставити Берлін перед реальністю українського самостійного буття. Провід ОУН(р) ініціював національну революцію. Українські націоналісти підняли повстання проти московських окупантів і власними силами визволили цілі райони Заходу України та низку важливих населених пунктів. Зокрема, до приходу німців та їхніх союзників, взяли під контроль Коломию, Станіславів, Теребовлю та інші міста. Рішучі дії ОУН (р) стали викликом не лише для СРСР, а й для гітлерівської Німеччини, представники якої вже 30 червня 1941 р. продемонстрували негативне ставлення до українського державотворення. Попри це, голова Українського державного правління – тимчасового національного уряду Я. Стецько продовжував державотворчу діяльність. 4 липня 1941 р. на нараді з громадськістю у Львові він наголосив, що гітлерівців варто ставити перед доконаними фактами, «не чекаючи на їх дозвіл чи згоду». Українська держава, відновлена 85 років тому, поряд з Литвою, де місцеві націоналісти проголосили Акт 24 червня, стала єдиним в Європі політичним організмом, що виник без зовнішньої підтримки жодної з великодержав в умовах ІІ світової війни. Український визвольний рух продемонстрував, що є суверенною силою. Акт 30 червня заманіфестував волю Нації до самостійного політичного буття, став символом безкомпромісного прагнення до національної свободи.
По-друге, Акт 30 червня та подальше українське державотворення засвідчили результативність визвольної боротьби ОУН. За 12 років протистояння переважаючим силам окупантів Організація Українських Націоналістів зуміла реалізувати свою центральну мету – здобути національну державність для українців. Державотворення 1941 р. мало не лише символічну вагу, а й цілком конкретні практичні плоди. Було створено українську владу на різних рівнях: від сільських до обласних управ та тимчасового національного уряду. Попри арешт Я. Стецька 9 липня 1941 р., процес державотворення тривав завдяки просуванню на схід похідних груп ОУН. Підпорядковані УДП українські органи влади на регіональному рівні постали в сучасних Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Хмельницькій, Житомирській, Дніпропетровській областях, а на нижчих щаблях врядування також у Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях. Йшлося про грандіозний масштабний процес державотворення. Сформовані українські органи влади сприяли реалізації інтересів місцевих українців, встановлюючи порядок, надаючи допомогу постраждалим від війни, налагоджуючи соціально-економічне, культурне та громадське життя. Українці вперше за тривалий час відчули себе господарями на власній землі. Загалом процес українського державотворення тривав близько 2 місяців і остаточно був придушений хвилею масштабних гітлерівських репресій восени 1941 р.
По-третє, підходи до українського державотворення ОУН під проводом С. Бандери продемонстрували зрілість тогочасної національної еліти. Було враховано помилки перших визвольних змагань, коли українську державність зсередини розривала внутрішня партійна боротьба, а відсутність вчасної розбудови збройних сил призвела до катастрофи. Я. Стецько сформував склад УДП не за політичним, а за професійним принципом, керуючись концепцією національного солідаризму. Він активно залучав до співпраці вчорашніх політичних опонентів ОУН, що належали до легальних міжвоєнних партій Заходу України : правого ФНЄ, правоцентристського УНДО, лівої УСРП. Серед 13 ресортів (міністерств) УДП лише двома – державної безпеки та закордонних справ керували члени ОУН (р). Прагнучи згуртувати самостійницькі сили навколо розбудови Української держави, Ярослав Стецько здійснював спроби залучити до співпраці опонентів з табору Андрія Мельника та очільників конкуруючих еміграційних політсил – голову Державного центру УНР в екзилі Андрія Лівицького та гетьмана Павла Скоропадського. Національний інтерес було поставлено вище вузькополітичних амбіцій. Водночас українські націоналісти розпочали активні заходи з формування війська. Уже в Акті 30 червня було згадано про творення Української національної революційної армії (УНРА), командиром якої 1 липня 1941 р. став Іван Климів.
По-четверте, без Акту 30 червня та тогочасного державотворення не було б героїчної двофронтової боротьби УПА, що дозволила українцям стати самостійною воюючою стороною в реаліях Другої світової війни. Після арешту гітлерівцями Я. Стецько та С. Бандера, незважаючи на шалений тиск, категорично відмовилися відкликати проголошення відновлення Української держави і розпускати уряд. 15 вересня 1941 р. через безкомпромісне відстоювання національних інтересів лідерів українського визвольного руху було відправлено до берлінської в’язниці, а згодом – до концтабору Заксенгхаузен. ОУН (р) під тиском репресії перейшла в підпілля та почала готуватись до активного протистояння німецьким окупантам. Водночас військове будівництво літа 1941 р. в значній мірі заклало підвалини УПА в матеріальній та кадровій площині. При створенні УНРА було проведено десятки старшинських та підстаршинських шкіл, залучено до співпраці ветеранів перших визвольних змагань, зібрано значну кількість зброї та спорядження. Наприклад, офіцер армії УНР Леонід Ступницький, що був начальником штабу рівненського полку УНРА, в подальшому керуватиме штабом УПА-«Північ», а командир згаданого підрозділу імені Холодного Яру Сергій Качинський стане одним з перших організаторів повстанських підрозділів. Показово, що український визвольний рух в своїх документах неодноразово покликався на відновлення Української держави влітку 1941 р. Зокрема, в постановах ІІ конференції ОУН (р) в квітні 1942 р. було стверджено: «У своїй сучасній боротьбі стоїмо на засадах, на яких був оснований Акт 30 червня 1941 р.». Цілком справедливою є думка, що без рішучих державотворчих заходів революційної ОУН літа 1941 р. український визвольний рух чекала б доля білоруського патріотичного табору, який в умовах Другої світової обрав пасивну позицію та виявився дискредитованим через співпрацю з німецькою адміністрацією.
Отже, Акт 30 червня 1941 р. відкрив нову сторінку в історії української визвольної боротьби, вивівши її на новий рівень. Опираючись винятково на власні сили, актив ОУН під проводом Степана Бандери зумів відновити Українську державу на значній території, де запанувала незалежна українська влада. Ці події є яскравим прикладом того, як в складних обставинах сміливі та рішучі дії можуть справити далекосяжний вплив на долю нації. Поза сумнівом, національне державотворення літа 1941 р. стало важливим етапом історії української державності, прецедентом, який мотивував українських націоналістів на героїчні подвиги в подальшій надскладній двофронтовій війні. Сучасна Україна є спадкоємцем не лише традиції УНР доби перших визвольних змагань, а й Української держави, відновленої Актом 30 червня 1941 р.


