Після 24 лютого 2022 р. в інформаційному просторі України як грім серед ясного неба посипалися звинувачення та прокляття у бік нашого народу. На превеликий жаль, українці (як грамотні, так і не зовсім) звалили всю провину за розв’язану Москвою війну виключно на мокшан, які не живуть «на болотах», але мають дуже давню культуру, старописемну мову, самобутні традиції, звичаї та історію. Минуле цього народу трагічне і досі лишається «темною плямою».
Отже, Мокші (самоназва Mókšet) – одна із найчисельніших (після ерзян) фіно-угорських націй світу (за культурно-мовною ознакою), що не має власної суверенної держави. У зв’язку зі значним рівнем атомізації та відчуженості, асиміляції та русифікації (змосковщення) на сьогодні мокші не мають навіть автономії у складі так званої РФ. Кремль націлився на тотальне перетоплення цієї самобутньої нації на складову і невіддільну частину «русскаґо народа».
Республіка Мордовія, де знаходиться мокшанське етнічне ядро, безпосередньо контролюється федеральним центром, звідки надсилають ґауляйтерів. Станом на весну 2024 року мордовським керівником є етнічний ерзя Артьом Здунов, який давно записався у «русскіє». Мокші проживають у басейні річок Ока, Цна, Мокша, Сура, Хопьор, Волга й Урал, а саме в адміністративних межах Пєнзенської, Рязанської, Саратовської, Тамбовської, Самарської, Оренбурзької та Ульяновської областей, і звичайно ж у Республіці Мордовії. Під час усіх Всеросійських переписів населення мокшів навмисно записують під етнонімом «мордва», об’єднуючи в одну національну групу з ерзя, що ускладнює реальний підрахунок обох народів. Разом із тим, загальна кількість мокшів оцінюється Мокшанським національним комітетом на рівні від 500 000 до 1 500 000 осіб по всьому світу. Така розбіжність у цифрах полягає у складності чесного й точного підрахунку мокшів, яких частіше записують у «мордву» чи «русскіх».
Мокшанська мова – фіно-угорська мова так званої волзької групи, одна з трьох державних мов Республіки Мордовія, поряд з ерзянською та російською. Наш народ здебільшого сповідує християнство (православ’я та лютеранство). Де-не-де у селах усе ще побутують традиційні вірування, пов’язані з юдейською традицією та/або впливом маніхейства.
У межах РФ і на еміграції мокшанський національний рух перебуває в зародковому стані, багато діячів перебувають у глибокому підпіллі через небезпеку потрапити під репресії чи зазнати тортур кремлівських спеціальних служб. Відтак основну місію із відновлення самосвідомості народу взяв на себе створений 2022 року у Будапешті Комітет представників народу Мокша. Його основною метою є відродження національної самобутності, мови, культури, історичної пам’яті та традицій із подальшим створенням власної суверенної самостійної держави для мокшанського народу – Мóкшень Мáстор (буквальний переклад: Мокшанська держава). Варто зазначити, що мокші мають досвід державності в історії. Так, у межиріччі Дону і Волги впродовж IX-ХІІІ сторіч простягалася Мурунзáнь Кíрді (буквальний переклад: Держава Мурунза) на чолі із правителями-кáназорами з династії Мордванів: Пуреш, Нарчатка та інші (вони ж відомі з арабських хронік як Мордукани).
Центрами племінної влади, яка співпрацювала із Булгарією та Хазарією, були спочатку місто Єлатьма, а пізніше – Нороньшящть. Про існування мокшанської державності до Батиєвого нашестя свідчать Лаврентіївський літопис (1228), Аннали Вейверлейського монастиря (1239), праці Ґійома де Рубрука «Itinerarium fratris Willielmi de Rubruquis de ordine fratrum Minorum, Galli, Anno gratia 1253. ad partes Orientales», Джованні дель Плано Карпини «Historia Mongalorum quos nos Tartaros appellamus», Рашида ад-Діна «Jāmiʿ al-tawārīkh» та Роджера Бекона «Opus Majus».
Однак після різних історичних подій, мокші опинилися під сильним впливом Золотої орди, а по її занепаду у XV сторіччі – у складі Московського князівства. З плином часу московити загарбали воєнним шляхом не тільки землі мокшан, а й сусідніх народів: татар, чувашів, ерзя, марі, башкортів тощо, – насадивши імперське ярмо поневолення. До сьогодні мокші зазнають етнічних чисток зі сторони колонізаторів, спроб знищити історичну пам’ять, національну культуру, мову та ідентичність, які попри всі негаразди продовжують зберігатися, головним чином у сільській місцевості (куди, за словами московитів, «не дійшла цивілізація»).
Мокші здійснювали численні спроби здобути свою незалежність від московського впливу, починаючи від участі в Разінському повстанні, закінчуючи діяльністю організації «Мáсторава» наприкінці 1980-х і початку 1990-х років. Однак усі вони були невдалими, учасники покарані у різний спосіб або змушені залишити місце проживання, виїхавши до Європи. Загалом історію мокшанського національного руху, метою якого є самовизначення народу, можна умовно поділити на 4 наступні етапи:
а) зародження (від середини XIX сторіччя і до Другої світової війни);
б) становлення (1988-2012);
в) занепад (2013-2021);
г) сучасність (від 2022).
Всі перелічені стадії супроводжувалися переслідуваннями мокшанських просвітників-будителів та діячів національного руху як у Російській імперії, так і у СССР та РФ. Тож, щоби розірвати цей ланцюг попередніх невдач та пасивності русифікованих одноплемінників мокшанська діаспора об’єднала свої зусилля, сформувавши Комітет на еміграції. Головною причиною стало агресивне воєнне вторгнення РФ в Україну наприкінці лютого 2022 року. Комітет представників народу Мокша продовжив естафету, розпочату ще «Масторавою» і планує домагатися незалежності від Москви. У мокшів, як і в багатьох народів, з’явилася історична можливість для здобуття свободи від Москви. На початку літа 2023 року вказане об’єднання було реорганізовано, ставши Мокшанським національним комітетом, куди також увійшли партизани із підпільного руху опору з Мордовії, Пєнзенщини, Тамбовщини та Саратовщини.
«Настав час повернути справу, розпочату нашими предками, перш за все славним Пурешем! Об’єднавшись, ми зможемо повернутися до своїх рідних місць. Нас багато, тільки ми розрізнені по всьому світу, але основна наша батьківщина – це суверенна Мокшанська держава! Нам належить розвивати свою землю і будувати на ній таке життя, як робили це у себе своїми руками й відповідно до власних бажань волелюбні фіни з естонцями. Вони так само як і ми, пройшли през важкі часи, але зібралися з духом і заявили про свою волю до волі.
І вони її досягли! Тепер мають почесне звання розвинених країн – вони вміють жити добре, спокійно, тримаючись за руки між собою та у мирі та злагоді зі своїми сусідами. І, якщо ми потребуватимемо допомоги, то нам є до кого звернутися з проханням поділитися із нами своїм досвідом і своїми знаннями, яких ми не маємо, щодо створення вільної демократичної держави. Наше життя у порівнянні з ними інше. Ми завжди воюємо на чужих землях, через що нас демонізують.
Настав час зупинитися! Мокші – не московити, нам немає чого робити в Україні, це не наша війна. Мусимо боротися у себе і за себе. Будьмо готові сміливо заявити про свій природний потяг до свободи та збереження імені народу мокша. Не можна допустити, щоби після нас залишилася лише як згадка про народ наша тиха і красива річка, назва якої – Мокша! Нехай серця й розум опанує думка про право на свободу – за ними будуть дії. Ми знаємо себе, якщо мокша захоче зробити – обов’язково впорається», – йдеться в одній з оприлюднених Мокшанським національним комітетом відозв до одноплемінників.
Штучне мокшаноненависництво серед українців – цілком свідома спеціальна інформаційно-психологічна операція Кремля задля дискредитації поневоленого Москвою народу. Нація, яка географічно проживає найближче до імперського центру, найбільше зазнає утисків, гонінь і асиміляції, а відтак і найчастіше опиняється у перших лавах поплічників чи співучасників геноцидної війни в Україні. Звісно, немає куди правди діти, що є серед солдатів і офіцерів окупаційно-терористичного контингенту РФ й етнічні мокшани, але їхня кількість мізерна у порівнянні із представниками інших народів. Не будемо виправдовувати воєнних злочинців, адже кров невинних на їхніх руках, до якої б нації вони не належали. Мокшам ще доведеться виплачувати свій борг перед історією за співучасть в агресії, проте зараз настав час прокинутися від летаргічного сну й дати бій спільному з українцями ворогу, який засів у Москві. Тільки так у борні можна довести, що наш народ гідний бути нацією перед брамою Європи.
За вашу і вашу свободу!
Дóнісі ЧÓВҐАНОНЬ (PhD),
голова Мокшанського національного комітету,
член Президії Ліги Вільних Націй,
учасник Ради об’єднання «Suur-Suomi Sotilaat»
