Йосиф Сірка
Російська повномасштабна війна проти України спричинилася до того, що у світі не припиняються різного роду новини про Україну з фронту та з політичного життя. Воюючі українці дивують світ не тільки на фронті проти ворога, який по території у 25 разів більший від України, а за населенням майже у 4 рази переверошує українців. Окрім цього, згідно з Вікіпедією, російське військо нараховує 900 000 військовослужбовців, а запас становить 2 мільйони – московити вважають себе другою найсильнішою армією у світі. Україна, зі своїм 255 тисячним військом та 1 мільйоном запасу, може протиставити тільки свій героїзм та жертовність у боротьбі з дикуном, який недотримується жодних правил не тільки війни, але й всяких цивілізаційних досягнень, стосовно людських, та і релігійних , стосунків.
Російська армія демонструє світові вже 8 років свою жорстокість, нехтування будь-якими правилами та законами. У своїй брехні й пропаґанді московити вже випередили гітлерівського Ґебельса, а погрожуваннями атомною бомбою, випередили ісламських терористів і заслужили «титул» держави-терориста.
Україну світ знав як країну волелюбних людей, як країну, з якої походила французька королева Анна (ХІ ст.), дружина турецького султана Роксоляна (початок ХVІ ст.), як країна, яку понад 300 років Московська імперія намагалася зруйнувати – зокрема – її мову, культуру і приваласнювала собі українську історію.
Завдяки українській еміграці, Україна зберегла свою мову, культуру, історію, яка щойно на 30 році відновленої державности, почала узаконювати свою мову, історію, культуру і саме це обурило московитів.
Українці, які опинились в еміграції, навіть за комуністичної диктатури невтрачали надію на відновлення державност України. Тому й вірили в науку, на яку не жаліли своїх пожертв, з яких вдалося заснувати такі наукові центри українознавства, якими став Український Вільний Університет, який після заснування у Відні 1921 (Австрія) (ще того ж року переїхав до Праги (Чеська Республіка), а після 1945 р. до Мюнхена (Німеччина). Пізніше був заснований Український Католицький Університет св. Климентія ( 1963, Рим, Італія), Український Науковий Інститут Гарвардського Університету (1973, США), Канадський Інститут Українських Студій (КІУС. 1976, Альберта). Під сучасну пору українськими студіями зацікавились в багатьох університетах світу, де не рідко трапляються і чужинці, які надзвичайно зацікавлюються Україною.
З-поміж найвідоміших неукраїнців згадаємо хоча б Р.Конквеста (Robert Conquest), британського історика і совєтознавця, який був серед перших істориків, який заговорив про страшний злочин Кремля проти України 1932-33 рр., коли понад 10 мільйлонів українців були замордовані штучним голодом (Жнива розпачі, 1993). Науковий асистент Р.Конквеста Джеймс Мейс (James Mace), американець індіянського походження, став не тільки найбільшим дослідником Голодомору, але й переїхав жити в Україну, щоб себе віддати цілковито дослідженню. Йому завдячуємо ідею запаленення свічки у вікні, щоб вшанувати пам’ять жертв Голодомору.
З-поміж сучасних істориків (неукраїнського походженгня), які вже показали свої знання з історії України, безперечно належать Тімоти Снайдер (Timothy Snyder) та Пол Маґочі (Paul Magocsi) – оба американські громадяни. Історик Снайдер відомий українцям як автор 6-и книг про Україну, численних статей та виступів, пов’язаних з російською війною проти України, яку він бачить, як результат фашистського розвитку російської недоімперії.
П.Маґочі відомий українцям, як автор кількох книг з історії України, а поза її межами – знаний як «творець» ідеї існування окремої русинської нації на території Польщі, Словаччини, України, Угорщини. П.Маґочі добре відомий українцям Торонта (A History of Ukraine, 1996), оскільки вже десятки років займає посаду професора кафедри Українських студій Університету в Торонто. Поява його найновішої книжечки про Україну викликала приємне здивування, бо, здається, автор вперше згадав у своїх англомовних виданнях Карпатську Україну (1939) та лемків Галичини, нарешті, називає не історичною назвою русинів, але українцями.
Мова йде про стислу історію україни на 39 сторінках під назвою UKRAINE REDUX Paul Robert Magocsi 2022. Не будемо гадати мету видання, бо ж потрібно бути неабияким майстром, щоб на 39 сторінках «пробігтися» складною історією України. Можна розуміти автора, що він докладав багато зусиль, щоб вмістити величезну історію України до мініатюрного видання. Запитання викликає число жертв Голодомору-ґеноциду 1932-33 рр., яке П.Маґочі чомусь взяв із архівних видань 10 річної давности, а не найновіші дослідження і докази.
Щоб читач порозумів всю трагедію українців, то потрібно йому сказати правду, а не те, що дозволяла совєтська пропаґанда. Йдеться, насамперед, про Ґеноцид 1932-33 р.. До сьогодні, в Україні на різних державних посадах та в наукових закладах ще «керують» вихованці комуністичного режиму, який недозволяв навіть припускати високе число жертв Голодомору. Відомо, що саме з появою праць Р.Конквеста та Дж. Мейса історики поглибили вивчення доби комуністичного терору доби Сталіна в різних джерелах, в тому і період Голодомору, щоб встановити справжню кількість жертв комуністичного штучного голоду. Отут доречно зазначити, що саме Станіслав Кульчицький став одним із перших совєтських істориків «літаючим» спеціалістом-пропаґандистом з питань Голодомору – він літав у США та Канаду, де вперто «доводив», що голод був і в інших союзних республіках, а в Україні обмежувався якимись 3 мільйонами жертв. Завдяки йому й досі «ловляться на гачок» Кульчицького про 3 млн жертв Голодомору, чого не оминув і проф. Маґочі.
Звичайно, що вже за Незалежної таке число потрібно було «взомбовувати», бо ж, хоч свідків все меншало, але ще були, а до того, потрібно було знайти підтримку в США та Канаді, що Кульчицькому вдалось. Дивує, що пан Маґочі покликається на Едмонтонське та Торонтонське видання The Holodomor Reader 2012 – максимум 4 мільйони, а не на книгу Олега Романишина 2008 р. 10.000.000 (Oleh Romanyshyn, Andrew Gregorovich, Orest Steciw. Holodomor: Genocide by Famine: 10,000,000, Ukraine, 1932-1933. Toronto: League of Ukrainian Canadians, Ukrainian Research Institute, 2008). Задля правди, зазначимо, що жоден науковець не звинуватив Романишина у фальсифакації. Пригадаємо також 70-у річницю Голодомору. 7-ого листопада 2003 р., на 58 сесії ґенеральної Асамблеї ООН, Постійне представництво України передало лист Ґенеральному секретареві організації, з підписами 25 держав, серед яких були США та Російська Федерація. В листі стояло: «Великий голод 1932 – 1933 рр. в Україні (Голодомор) забрав життя від семи до 10 млн невинних жертв і став національною траґедією для українського народу».
Згодом, до листа долучилося своїми підписами ще 15 держав, а три дні пізніше Світовий конґрес Українців, як неурядова організація з особливим статусом при ООН, видав заяву англійською мовою до ґенерального секретаря та до всіх державних місій ООН зі зверненням визнати Голодомор 1932-1933 рр. ґеноцидом українського народу і вшанувати пам’ять 7 – 10 млн людей . З того часу розпочалася боротьба московитів за фальсифікацію, яка знайшла, на жаль, прихильників серед українських вихідців із совка, які, як науковці, повторюють і західні науковці.
Свідченням цього є і Звернення (Відкритий лист) до керівництва України: президента В.Зеленського, голови ВР України Р.Стефанчука, прем’єр-міністра Д.Шмигаля від двох відомих дослідниць Голодомору-ґеноциду – Вікторії Малько та Ольги Бертельсен, який вказує на те, що в Україні досі в Інституті історії України НАНУ та в міністерстві култури сидять люди, які відверто підтримують московську пропаґанду і недотримуються історичної правди.
Зазначимо, що і Т.Снайдер 2010 р. також піддвася пропаґанді Кульчицього, який був і залишився майстром дезінформації, та перекручування фактів і статистики. Нагадаємо, що 3 грудня 2020 р. Національна академія правових наук України та Інститут дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-ґеноциду, після комплексної судової статиститчно-кріміналогічної експертизи № 957 встановив, що під час вчинення злочину ґеноциду в 1932-1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив 10,5 млн українців.
Зрештою, один з найпослідовніших і найкомпетентніших істориків та дослідників Голодомору – проф. Володимир Сергійчук вже беззаперечно довів, що число жертв Голодомору перевищує 10 мільйонів. Тому, якщо Т.Снайдер 2010 р. про результати дослідження Голодомору 2020 р. та 2021 р. В.Сергійчука ще не знав цих фактів, то П.Маґочі у 2022 р. повинен би знати про це, бо ж він не тільки історик, але й довгорічний керівник Українських студій при Торонтонському університеті і обізнаний з реальністю в Україні краще, ніж будь-хто з його західних колеґів.
Таким чином до дозволеного совєтськими комуністами твердження про кількість жертв Голодомору, навіть, на 90-му році трагедії, долучився проф. своєю книжечкою, яка, певно, викличе запитання: В чийому інтересі залишається занижене число жертв Голодомору? І чому саме до 90-річниці Голодомору та 8-ої річниці російськох війни проти України воно появилося та ще й з підтримкою Української кредитівки та поважних українських закладів та осіб.
Недарма ж кажуть: Чорт не спить, а по людях ходить! А московський чорт ще й до науки просунувся!
Торонто, 3.9.22
