Юрій Щур
Речник кремлівського диктатора Пєсков зазначив, що влада України «фатально помиляється». Так було прокоментовано чергові заяви представників цивілізованого світу щодо війни в Україні та її завершення. Зрештою, росіяни проігнорували усе сказане на засіданні Ради Безпеки ООН й були відверто категоричні: «примусити Росію до миру неможливо». Сам же «мир» можливий лише після досягнення тих цілей, заради яких усе росіяни й почали. Ми ж чудово розуміємо, що ціною такого «миру» буде знищення України як держави й українців як нації. Більше того, росіяни навіть не визнають українців як окрему націю.
Про те, що Росію можна лише примусити до миру наголосив на засідання Радбезу Президент України Зеленський. Відверто кажучи, це і може бути досить простим рецептом закінчення війни: «саме це потрібно – примусити Росію до миру як єдиного агресора в цій війні, єдиного порушника Статуту ООН». Чим взагалі «цікавий» Радбез ООН? Все дуже просто: він має право ухвалювати рішення, обов’язкові для виконання всіма членами ООН. Здавалося б, простий та ефективний спосіб гарантування глобальної безпеки. Але це лише здавалося. Яскравим підтвердженням стало вересневе засідання Ради Безпеки.
Говорили багато. Правильні речі. Про те, що треба припинити співпрацю Росії та Північної Кореї й Ірану, які постачаючи зброю агресору допомагають у війні проти України (США). Щоправда, покрокової інструкції до цього надано не було. Тож лишається незрозумілим: хто і як примусить цю трійцю щось там припинити між собою? Правильні речі про підтримку України та протидію Росії говорили також представники Франції й Польщі.
Очікувано, що крім глобальної безпеки, у минуле відходить й поняття «глобальної» Європи. Позиція Угорщини давно очікувано-вичікувана. Ця країна вирішила приміряти на себе роль теж-постраждалої від війни, яка «взагалі не несе жодної відповідальності за її початок». Прямо не називаючи відповідального за цей самий початок, ніби перекладає вину на «обидві» сторони. І дуже переймається питаннями досягнення миру. Й, зважаючи на засудження передачі зброї Україні, цей мир очікується за рахунок поступок української сторони.
Говорили й про Китай, який опосередковано також допомагає росіянам. Зрештою, це було помітно й на Радбезі. Китайський міністр у своєму виступі жодного разу не вжив слова «війна» чи словосполучення «російська агресія». Натомість, постійно повторювалося: «українська криза», «ситуація», «українське питання». Китай також має рецепт вирішення проблеми закінчення війни: спонукати Росію та Україну до переговорів. Перший крок до цього, на їх думку, досить простий – припинити допомогу Україні зброєю, оскільки «чим більше надсилається зброї на полі бою, тим більше є складнощів у припиненні вогню». Здається, представник Піднебесної трохи сплутав слова «переговори» та «капітуляція».
Зрештою, не варто дивуватися позиції Китаю чи засуджувати її. Претенденти на світову гегемонію відверто озвучують, що війна в Україні шкодить процесам накопичення капіталу. Not war, only business, або ж мовою дипломатії: «жодна зі сторін не має створювати кризу і порушувати звичайну бізнес-діяльність в світі».
Чи варто дивуватися, що на фоні ось цього «говорили, балакали – сіли та й заплакали», Росія сприймає засідання Радбезу ООН як цирк. Не соромлячись, говорить про це відкрито: «І мета скликання цієї зустрічі полягає лише в тому, щоб дати пану Зеленському можливість провести ще один концерт на сцені Організації Об’єднаних Націй, на сцені Радбезу». Хоч сам представник країни-терориста затягнув свій улюблений стендап про те, що їхня армія не бомбить цивільні об’єкти в Україні. Щоправда обмовився, якщо «вони не використовуються у військових цілях». Та, за логікою терористів, життя кожного окремого українця – вже «військова ціль».
Зрештою, позиція росіян та їхня відверта віроломність й геноцидний характер війни не можуть мати жодного виправдання чи навіть «пояснення». Однак росіяни принаймні відверті й не приховують своєї мети. Купа питань з приводу тих, хто мав би їх стримувати на глобальній шахівниці. Наскільки вони відверті у своєму бажанні існування системи глобальної безпеки, чи міжнародної системи допомоги «нейтральних, незалежних організацій, які надають гуманітарну допомогу й захист людям, які постраждали від збройних конфліктів та насилля».
Про «основну» таку організацію також варто сказати кілька слів. Мова про Міжнародний Комітет Червоного Хреста, який аж надто переймається своєю нейтральністю. Пишається тим, що за рахунок цього має доступ до «усіх сторін конфлікту» й таким чином може допомагати, зокрема, військовополоненим. Ось лишень чи стосується це українців – бранців Кремля? Чому ж звільнених цивільних та військових після російського полону називають «живими скелетами»? Фото та відео звільнених з полону росіян та українців діаметрально протилежні.
Переглядаючи відео, або ж читаючи інтерв’ю з колишніми бранцями доходимо досить невеселого, але логічного висновку: українські полонені не бачили представників Червоного Хреста у тюрмах Росії. А їх там утримували в нестерпних умовах. Рівно ж, не отримували від цієї організації жодної допомоги. Відповідно, виникає логічне питання: десь існує ще якась паралельна реальність? Та, в якій норм Женевської Конвенції зобов’язані дотримуватися усі, окрім Росії? Як, в принципі, й загальних норм міжнародного права.
Цивілізований світ «фатально помиляється» що з ордою можна грати за правилами. На стадії ендшпіль вони шахами зіграють у «чапаєва». В цьому уся сутність і ментальність дикуна, з яким намагаються вести світську бесіду…
