Ви замислювалися про те, чому практично з початку українсько-російського (початково козацько-московського) союзу, Україна зазнавала хвиль геноцидальних ударів з боку Москви? Від винищень українських міст на початку 18 ст, через поруйнування Січі, скасування Гетьманщини, Валуєвські і Ємські ініціативи, Голодомор, Розстріляне Відродження, Задушене Відродження і аж до путінських писань і війни нині. Це повторювані спроби стерти Україну з реальності: немає її і ніколи не було. І все це в супроводі дивовижного відчуття невинуватості з боку самої Росії. Чому так?
Якусь частину відповіді, мені здається, дає сама ідея православної імперії, запропонована на початку 18 ст Феофаном Прокоповичем, православним ієрархом з Києва. Прокопович розробляв концепцію державності, де Іншим/Чужим був католицизм і саме його належало стримувати, а стержнем ідентичності Свого виступало православ’я.
Відбувалося це в той час, коли ідентичності на основі релігії уже поступалися місцем національним ідентичностям. Застарівали.
Можливо, православний клірик Прокопович запропонував православному московському трону ідею, яка видавалася проривною з погляду цього трону, але уже була застарілою для свого часу на українських теренах. В Гетьманщині уже активно формувалася національна ідентичність, яка не була цілковито тотожна ідентичності релігійній і не могла бути нею поглинута, як це передбачала концепція православної імперії.
Анахронічність базованої на вірі ідеї Прокоповича створила умови для спіралі насильницького придушення модерної української ідентичності домодерною православною імперією, яка отримала назву Російської. Придушення відбувалося і в символічній площині (заборона використання мови, скасування освіти), і в суто фізичній (масові вбивства ще з Мазепинських часів).
Отже виходить, що ціною збереження концепції російської імперії є знищення української суб’єктності в усіх формах. Це твердження не надто оригінальне. Цікавішим мені здається те, що, можливо, такою була його ціна ще в сам момент прийняття концепції православної імперії у 18 ст. Це наслідок анахронічності пропозиції Прокоповича в момент її висунення. А сама ця анахронічність, можливо, випливала з типу інтелектуального клімату, який живився радше платонівською (божественні ідеї, оприявнені в Писанні), аніж аристотелівською (світ природи як відкрита книга Божа) спадщиною.
Однак усе це не знімає жодної відповідальності за геноцидальну політику з Росії нині. Це радше демонструє, що на росіянах лежить відповідальність не тільки політична, але й інтелектуальна. Саме їм належить пройти складний шлях аналізу основ своєї держави і її злочинів.
