У травні виповнюється сто років з дня виходу першого числа відновленого «Літературно-Наукового Вісника (ЛНВ), редактором якого став доктор Дмитро Донцов.
Цей легендарний часопис згуртував навколо себе талановиту плеяду митців, філософів, ідеологів, істориків, літературних критиків…
Серед грона «вісниківців» згадаємо Юрія Клена, Олега Ольжича, Леоніда Мосендза, Олену Телігу, Олеся Бабія, Максима Гриву, Юрія Дарагана, Романа Бжеського, Євгена Маланюка…
Направду цей журнал став надійним орієнтиром і горнилом для цілого покоління націоналістичної молоді. Вшановуючи ювілей і згадуючи добрим словом редактора і авторів часопису, пропонуємо до вашої уваги витяги з програмової редакційної передовиці першого числа «ЛНВ».
Ред.
«Наші цілі»
«Вирвати нашу національну ідею з хаосу, в якім вона грозить згинути, очистити її від сміття й болота, дати їй яскравий виразний зміст, зробити з неї стяг, коло якого гуртувалася б ціла нація – ось завдання, до розв’язання котрого, разом з іншими, хоче причинитися і відновлений «JI. Н. Вісник».
«Як? Тепер?» – спитають нас. Тепер маємо час на вироблювання ідеології, коли все живе чином і змагає до чину?
Власне тепер! І власне тому, що наш час потребує діл. Бо – не лише «віра без діл мертва єсть», але і навпаки. Безплідним є діло, не підтримане великою вірою. Безглуздим є чин, хоч би як героїчний, не керований ясною ідеєю, непримиренною і передуманою до деталей. У нас мало здавали собі справу з цього.
Зазначена тут наша найвища ціль (осягнення найвищої форми самоозначення нації) є одинока, що може тепер з’єднати коло себе цілу націю. І тих, що виховувалися на Шевченкові або Стороженкові, і тих, що виховувалися на Шашкевичеві, Головацькім, або на Федьковичу, чи на Духновичу. Лише змагання до цієї цілі може засипати провалля, що – на втіху багатьом – ділило нас, може зробити з нас усіх єдину націю…, якої відломки не йшли би різними дорогами. Але це можливе лише при одній умові, яку нам треба пам’ятати безперестанно: щоби в змаганні до нашої спільної найвищої мети ми йшли разом; щоби дороги, якими йдуть одні, не перехрещувалися з дорогами, якими йдуть другі; щоби одні ніколи не вживали способів, що шкодили би другим.
Хочемо бути не об’єктом, але суб’єктом історії. По досвідах останніх літ думаємо, що маємо на те досить сили. Вважаємо, що найважнішим є зберегти чистою власну ідеологію, ясну змістом і активну волею, та ще – не знаючу сумнівів віру. Коли цю ідеологію втратимо, найбільш героїчні зусилля нації п’ятнуватимуться тавром бандитизму. Коли її збережемо – здобудемо все.
Будуємо нашу програму не на нині, ані на завтра, лише на ряд років. Числимося не з хвилевим укладом сил, лише з тенденцією їх розвою.
Віримо, що ця тенденція є за нами, а не проти нас».
