Домовленості Януковича–Путіна: відстрочка колапсу?

Зустрічі двох Президентів 17 грудня передували досить тривожні очікування. Вони були зумовлені передусім браком інформації про предмет майбутніх домовленостей, адже українська сторона за звичкою відмовчувалася з цього приводу. Тому, на відміну від саміту «Східного партнерства» ЄС у Вільнюсі 28–29 листопада, порядок денний і можливі документи до підпису якого були відомі заздалегідь, про зміст переговорів Януковича й Путіна пересічні українці могли здогадуватися лише з неофіційних джерел інформації. Відповідно, ще до 17 грудня багато хто ставився до майбутніх домовленостей двох Президентів з великою часткою підозри. Події того дня лише підлили масла у вогонь: Президент Янукович відмовився виходити до преси після завершення перемовин, що лише посилило побоювання щодо змісту формальної та неформальної частини угод.

Головні результати переговорів, озвучені Путіним, з одного боку, не стали великою несподіванкою – українські експерти вже досить довго говорили про можливість виділення кредиту та зниження ціни на газ. З іншого боку, скупість оприлюдненої інформації, знову ж таки, залишила багато білих плям. Питання передусім виникали з приводу того, що Путін планує отримати чи вже отримав від Януковича, адже цілком зрозуміло, що подібна фінансова підтримка України не могла відбутися без поступок іншої сторони. Однак якщо в разі кредитних траншів Міжнародного валютного фонду (МВФ) всі умови їх отримання відомі та зрозумілі, то умови отримання кредиту від Росії досі не оприлюднено. Це, у свою чергу, наштовхує на думку, що такі умови надто неприємні для української влади, аби повідомляти їх суспільству.

Можна було би припустити, що Путін погодився допомогти Януковичу за відмову останнього підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Однак, зважаючи на жорстку зовнішню політику Росії останнім часом, це навряд чи можна вважати вичерпним поясненням: офіційна зміна курсу України вже відбулася, і дуже малоймовірно, що російський Президент погодився б надати фінансову допомогу Україні з простого відчуття «вдячності». Іншою частиною поступок України, натомість, могла стати згода – в тій чи іншій формі – на майбутнє приєднання до Митного союзу (МС). Однак і тут ситуація далеко не однозначна: Янукович навряд чи готовий повністю інтегруватися до цього об’єднання, побоюючись втрати статусу самостійного гравця, і цілком очевидною, що Путін це розуміє. Тому ймовірно, що російський Президент міг відсунути питання МС на другий план, а натомість зосередити свої вимоги до Януковича в більш конкретній площині.

Такі вимоги, наприклад, могли стосуватися передачі російському бізнесу контролю над важливими українськими підприємствами, зокрема державної форми власності. Іншим об’єктом зацікавленості росіян могла стати українська газотранспортна система. В будь-якому випадку існують цілком обґрунтовані побоювання, що кредит і знижка на газ були отримані в обмін на серйозне посилення економічної залежності України від Росії. Не виключено, що Росія вимагала й збільшення політичного впливу на процес прийняття рішень в Україні. В якій формі це може відбуватися – встановлення певного контролю над найвищими кадровими призначеннями чи активна участь у розробці державних політик – поки не ясно, але вірогідність подібних політичних поступок також досить висока. Зрозуміло, що в комплексі це може загрожувати суттєвим обмеженням суверенітету української держави.

Іншим великим питанням є сам зміст домовленостей Януковича і Путіна. Перший компонент – зміна ціни на газ – дещо прояснився внаслідок оприлюднення додатку до договору між «Нафтогазом» і «Газпромом» і одразу ж дав підстави говорити про ілюзорність газової «знижки». Так, стало зрозуміло, що ціна на газ визначатиметься терміном на один квартал, а знижка  діятиме лише в разі вчасного підписання додаткової угоди між двома енергетичними компаніями. Відповідно, «Газпром» де-факто залишив за собою можливість повертати стару ціну на газ за власним бажанням, адже жодних зобов’язань підписувати такі додаткові угоди він на себе не взяв. Тому дуже ймовірно, що ціна на газ прямо залежатиме від поступливості українського керівництва перед Росією. Загальну невтішну картину доповнила заява українського міністра енергетики Едуарда Ставицького, який повідомив про збільшення обсягів закупівлі російського газу в 2014 році. Результатом цього може стати те, що Україна платитиме за газ свого північного сусіда стільки, скільки й раніше, у той час як віртуальна знижка нівелюватиме будь-які стимули диверсифікувати шляхи поставок природного палива.

Не менше питань викликає й виділення кредиту обсягом 15 млрд доларів. По-перше, озвучена відсоткова ставка – 5% – вдвічі більша за ту, яку Україна отримала б у разі кредиту від МВФ. По-друге, згідно з оприлюдненою інформацією, кошти доведеться повертати вже через 2 роки (на відміну від 4-5 років у випадку МВФ), що в умовах падіння економіки ставить українську владу в особливо скрутне становище. По-третє, якщо спосіб використання коштів МВФ підлягав би суворому контролю, то російська сторона навряд чи сильно перейматиметься тим, чи українська влада використовуватиме їх на реформаторські потреби. Відповідно, існує велика ймовірність того, що ці кошти буде використано на тимчасове латання бюджетних дір і передвиборчі соціальні виплати, а також як нове джерело корупційних оборудок. У будь-якому разі, зважаючи на відсутність прозорих умов виділення коштів і контролю за способом їх використання, отриманий Україною кредит з великою вірогідністю стане засобом втримати ручний контроль над державними фінансами до наступних президентських виборів. Відтак перспективи нереформованої української економіки після того можуть стати просто катастрофічними.