Юрій Щур
«Я, Дух одвічної стихії, що зберіг тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя». Це мотто до Декалогу ОУН досить чітко відображає сутність українського націоналізму у різні історичні епохи: від Києворуської держави до сьогодення.
Божим провидінням українцям випало бути фронтиром між цивілізованим світом та ордою. Цим і зумовлені усі наші злети й падіння. Золоті роки державності й чорні періоди бездержав’я, боротьби за саме існування української нації.
Організація Українських Націоналістів виникла саме в такий час, зродилася «великої години, з пожеж війни і полум’я вогнів». Амбітний проект військових та інтелектуалів, які не погоджувалися із окупацією українських земель, з ігноруванням прагнення українців творити власне життя на власних землях. В той час, коли «Європа мовчала», величний геній полковника Коновальця втілився у постання Організації, при джерелах якої стояли вихідці з усіх українських земель «від Сяну по Кавказ».
Якщо ми навіть побіжно поглянемо на історію українських земель першої половини ХХ ст., то побачимо що лише ОУН займала безкомпромісну позицію до усіх окупантів. Союзниками Організації були не інші держави (інколи – попутники, але не більше), союзниками були бійці Армії УНР та УГА, які відчули дух свободи й радість перемог та гіркоту поразки під час Української революції. Союзниками, ба більше – майбутнім організації, стали діти тих бійців, які бачили розпуку батьків, які не змогли втримати державу. Саме оті діти, Бандера, Шухевич, Гасин і сотні, тисячі таких же поклали життя, аби не згасити дух державності, аби зберегти саме розуміння українців як нації державної. Аби не дати українцям зникнути у плавильних казанах совєтизації/русифікації, полонізації чи мадяризації. Цими днями ми згадуємо про героїчний чин Карпатської України, яка проголосила про своє право на державність, попри тиск нацистів та їх сателітів угорців. Саме тоді, у березні 1939-го полковник Михайло Колодзінський («Гузар») виголосив життєве кредо кожного члена ОУН: «У словнику українських націоналістів немає відповідного терміну для означення слова “капітуляція”».
Легендарний командир легендарних карпатських січовиків загинув на полі бою. Разом із тим, він залишив нам у спадок свою світоглядну працю «Українська воєнна доктрина», написану 1938 року. Книгу невсипущого українського оптимізму і безапеляційних висновків про величну будучність Української Держави. Шкода, що цю працю не читали очільники відновленої держави, можливо б тоді не знищували армію незалежної України.
На превеликий жаль, від 1991 року у нас впроваджувалася не концепція полковника Колодзінського чи генерала Чупринки, але ота демоліберальна «винниченківщина» про непотрібність власних збройних сил в колі демократичних держав. Як показала практика, те «коло» виявилося оточенням в підготовці до нападу.
На мою думку, в історії організованого українського націоналізму є два знакових моменти, які в цілому визначили внесок ОУН в історію модерного українського державотворення – створення двох масштабних армій: політичної та партизанської.
Похідні групи ОУН, ця політична армія, що об’єднала кілька тисяч молодих і вмотивованих націоналістів, які розійшлися по цілому українському простору й в умовах зудару двох тоталітарних імперіалізмів зуміли поширити ідею Держави й закріпити її серед населення по обидва боки Дніпра.
Українська Повстанська Армія – саме та партизанська армія, яка під час Другої Світової опиралася лише на власні сили, здобуваючи зброю у бою з ворогами, черпаючи сили й підтримку від українського населення. Армія, яка боролася за незалежність наперекір реаліям повоєнного облаштування світу, наперекір бажанням і волі переможців. Армія, бійці й командири якої лишилися непереможеними. Бо «Нам Україна в світі – понад все»!
Україна знову в епосі важких випробувань. Нетривалий період «спокійного» державотворення, часу спроб і помилок, перерваний неприкритою агресією, що змінила собою повзучу гібридну окупацію. Ворог, століттями, той самий. Завдання, століттями, одне – вистояти, перемогти, відродити й збудувати.
Можна скільки завгодно перечитувати думки великих, від Античності й до сьогодення. Критикувати несправедливість устрою світу, де сильний знищує слабшого, прикриваючись словоблуддям дипломатів та яловістю міжнародної системи колективної безпеки. Робити висновки, спираючись на уривки інформації, вирваної з контексту і бути «неперевершеним» експертом з величезною кількістю підписників у соціальних мережах. А можна просто бути націоналістом і свою роботу тягнути тихо й непомітно, звітуючи перед власною совістю про кожен прожитий день та його результати.
Бути. Працювати. Результати.
