Стаття є не просто критикою влади чи “харківських угод”, але привертає увагу до важливих проблем – силового балансу світу та здатності України відповідати цим викликам. – Редакція сайту “Український погляд”
Ця символічна дата дає привід звернути увагу на ситуацію з ЧФ РФ і відзначити деякі зміни, що сталися з моменту попереднього «ювілею».
Можемо констатувати, що, незважаючи на удаване затишшя і зменшену увагу до Чорноморського флоту з актуального порядку через наявність інших гострих тем, обстановка навколо базування російських військ у Криму і Севастополі змінилася кардинально.
Внутрішньополітичний контекст
На сьогодні проблема ЧФ РФ намертво прив’язана до звершень діючої влади та її політичної перспективи.
Підписавши у квітні 2010 р. «харківські угоди» про продовження базування флоту до 2042 р. в максимально конфліктній і образливій для половини країни формі, Янукович і його команда зробили російський флот своєрідним заручником своїх дій усередині України.
Якщо в часи Кучми та Ющенка питання ЧФ розглядалося серед інших питань у контексті відносин з Росією і НАТО, то тепер на перший план виходить внутрішньополітичний зріз.
Дії влади, що знаходиться біля керма півтора року, з кожним днем викликають все більше відторгнення у населення незалежно від регіону. Це фіксується всіма, навіть провладними, соціологічними дослідженнями.
Запроторивши Юлію Тимошенко до в’язниці за підписання невигідної для країни газової угоди з Росією, Віктор Янукович створив максимально наочний прецедент.
Немає жодних сумнівів у тому, що після зміщення Віктора Федоровича з посади президента, його так само відправлять на лаву підсудних. І він буде нести не політичну, а кримінальну відповідальність за рішення щодо ЧФ РФ.
Лихо в тому, що своїми діями нова влада поступово радикалізує людей. І йдеться вже не просто про зміну політичного керівництва в ході виборів, як це було після 2004 р., а про демонтаж всього політичного класу, всієї цієї псевдоеліти, яка веде країну в глухий кут.
І в цьому випадку «газофлотські» домовленості з Росією будуть знесені як частина спадщини попереднього режиму. Питання тільки в тому, які ще стратегічні інтереси і об’єкти України команда Януковича встигне здати Росії, перш ніж станеться бунт.
Міжнародний контекст
Падіння популярності режиму Януковича всередині країни і розуміння того, що мирним шляхом передати владу в нього все менше шансів, роблять Віктора Федоровича вразливим для тиску ззовні.
Поки Європа бореться з кризою, а Росія розгортає свій новий інтеграційний проект на пострадянському просторі, оточення Януковича шукає спосіб виживання. При цьому поле для маневру української влади на міжнародній арені максимально звузилося.
Європейський вектор під великим питанням. Російський тиск постійно зростає, а збалансувати його практично нічим. Київ втягується у кремлівську орбіту. І вирватися з цієї траєкторії можна тільки через різкі рухи, які означають неминучий конфлікт з Росією.
Очевидно, що нинішня влада на такі кроки навряд чи наважиться. А ті, хто прийде за нею, будуть змушені діяти в ще більш складній обстановці. Але головне питання – куди вириватися і з чиєю допомогою? Адже ситуація в світі стає все менш передбачуваною.
«Арабська весна» поступово переростає в «арабську зиму». Ось-ось вибухне повномасштабна війна в Сирії, за якої з усією очевидністю піде загострення навколо Ірану. У конфлікт так чи інакше будуть втягнуті ключові держави Чорноморського регіону – Туреччина і Росія.
Неминуче загостриться обстановка в Закавказзі, де Азербайджан і Вірменія балансують на межі нового збройного конфлікту. Криза в Південній Осетії показує, що непевна ситуація з невизнаними державами, здатними жити тільки за рахунок російських вливань, буде постійно генерувати проблеми.
Фактично, поки в Європі розгорається економічна криза, простір від Гібралтару до Каспію готовий запалахкотіти повномасштабною війною. У цих умовах інтереси України навіть для країн, що бажають нам добра, відійдуть на задній план.
Тому, втрачаючи підтримку всередині країни, влада Януковича навіть теоретично не може вибудовувати якийсь вигідний для України зовнішньополітичний курс і приймати важкі рішення. Всі її потуги наші стратегічні партнери у братській Росії будуть просто ігнорувати. Як ігнорують останні півтора року.
Адже після підписання «харківських угод» Янукович не зміг вирішити з Росією жодного питання, навіть з тих, де міжнародні норми і здоровий глузд повністю на боці України. Ні в ситуації з контролем над навігаційно-гідрографічними об’єктами, ні з питанням крейсера «Україна», ні в проблемі участі РФ у розвитку інфраструктури Севастополя ніяких зрушень немає. Немає проривів ані в питаннях інвентаризації об’єктів, контрольованих ЧФ РФ, ні – тим більше – в питанні передачі земельних ділянок, які не використовуються флотом, громаді Севастополя.
Якщо перейти на рівень вище – нерозв’язною проблемою залишається питання кордону в Керченській протоці і Азовському морі щодо розвитку спільних проектів у сфері суднобудування та авіаційної промисловості. Показовий факт – росіяни продовжують обслуговувати і ремонтувати свої кораблі в Болгарії (країні НАТО), а не на підприємствах такого улюбленого ними Севастополя.
При цьому в умовах загострення зовнішньої обстановки, влада практично нічого не робить для підвищення бойового потенціалу українських Збройних Сил та ВМСУ зокрема. Корветна програма – найяскравіше тому підтвердження. До моменту споруди корветів, як уже писав ФЛОТ2017, вони залишаться єдиними кораблями українського флоту. Решта просто помруть від старості.
Що робити?
Закономірний висновок: поки команда Януковича залишається при владі, зміни у російському напрямку можуть бути досягнуті лише ціною серйозних поступок з боку України. Якийсь позитив для країни може виникнути тільки випадково.
Тому першочерговим завданням стає зміна влади.
Питання тільки в тому – на кого міняти?
Українська опозиція, трохи попіарившись на темі ЧФ в квітні 2011 р., підзабула цю тему. Очевидно – до чергової річниці підписання «пакту Януковича – Медведєва». Потім тема неминуче вирине знову. Недавній приклад з нібито «підвищенням орендної плати для ЧФ» – як підтвердження. Але шляхом такого епізодичного згадування нічого змінити не можна.
Справа навіть не стільки у флоті. ЧФ – лише один з індикаторів. Поки жодна з політичних сил не змогла запропонувати цілісного бачення, як повинна себе вести країна в умовах мінливої ситуації в світі. У такій ситуації змінники ПР на Банковій і Грушевського можуть виявитися нічим не краще.
Чи означає це, що ніяких змін за наступні 2000 днів не відбудеться? Ні, не означає. Ситуація в самій Росії далека від ідеалу, що засвідчили останні вибори до Держдуми.
Тому зараз головним є визначення чіткого плану, тих конкретних цілей, на досягнення яких треба спрямувати зусилля. Завдання – реалізувати те, що залежить від України, плюс домагатися зменшення фізичної присутності ЧФ РФ в Криму, не загострюючи тему негайного розриву «харківських угод».
Перше – це привернення уваги до стану Збройних Сил і ВМСУ як їх частини. Прийняття адекватної Морської доктрини, створення умов для розвитку суднобудування, в т.ч., для військових потреб. Втілення Стратегії розвитку Криму і розробка подібної стратегії для Севастополя.
Друге – максимальне залучення уваги до теми економічних втрат від базування російського флоту. У першу чергу, втрат, яких можна було б легко уникнути, не торкаючись питань геополітичного вибору. Залишимо політику поза дужками. Нехай флот віддасть Севастополю території, які місту потрібні, а не використовуються військовими і використовуватися ніколи не будуть. Блокування розвитку міста – це постійне джерело криз.
Третє – максимальна публічність у питаннях інвентаризації об’єктів. Що заважає українській стороні оприлюднити їх список і параметри? Нехай кожен громадянин України і севастопольці зокрема бачать цілісну картину. Ми боїмося негативної реакції з боку Росії? Росія і так плює на все боязкі прохання Україні провести інвентаризацію ось вже 14 років.
Ті, хто хоче змінити ситуацію, повинні бути максимально конкретними. Не потрібно політизації. Факти скажуть самі за себе. Об’єднати людей навколо прапорів не вийде, тільки навколо конкретних дій.
2000 днів – це немало. Якщо кожен день послідовно йти до мети, результат буде. Сподіваємося, що через 1000 днів у нас будуть підстави говорити не тільки про ризики та плани, а й про досягнення.
Оригінал: Флот2017
