Депрофесіоналізація українського політикуму і системи вищих державних органів – це один із етапів процесу прихованого демонтажу Української держави.
Його інструментом слугує розкручений олігархічними ТБ в інтересах їхніх же нових політичних проектів поділ політиків на «нових» і «старих».
З одного боку його ціль – викинути гамузом з українського політикуму не тільки ту його пристосуванську і навчену зловживати владою частину, яка безсумнівно існує і ось уже майже тридцять років паразитує на тілі Української держави, але й всю ту високопрофесійну українську патріотичну складову, що формувалася протягом всього періоду Незалежності, а особливо після Революції Гідності, як альтернатива старій комуністичній та новій промосковській номенклатурі.
А з іншого боку – завдяки цьому трендові є намагання наповнити вищі органи державної влади повними профанами, якими легко маніпулювати і руками яких так же легко зводити нанівець ті обриси національної держави, які на сьогодні вже поволі почали вимальовуватися.
При цьому ніби за замовчуванням «старими» вважаються всі нинішні політики. Але якось так стається, що це тавро не стосуються ні тих одіозних політичних персонажів, які сховалися в тінь та в «закордонні виборчі округи» після Революції Гідності, ані тих, що затесалися в списки «нових», хоча свій політичний родовід ведуть ще з часів пріснопам’ятних Кучми та Януковича. Одні і другі достатньо досвідчені, аби маніпулювати «новими» профанами і їхніми руками свідомо демонтувати Українську державу.
Будьте пильними, українці і судіть політиків – як звичних для вас, так і нових – не за красивими та модними «новими» гаслами, але за їхніми реальними справами – як при державній владі, так і в позаполітичному житті. І нехай критерієм оцінки для вас слугує ставлення кожного із них до Української держави як до сакральної цінності, що не підлягає сумніву чи обговоренню.
Олександр Сич
