Ігор Лосєв
Мене дуже схвилювало, що в нашій владі дедалі частіше говорять про дивну політичну формулу: «Мир в обмін на території». Що це означає? Президент Зеленський віддасть Росії наші території, а Путін урочисто пообіцяє не нападати більше на Україну?
А хіба ми не знаємо, чого варті його обіцянки? Вони нічого не варті! Путін невиправний брехун. Вранці він каже одне, в обід друге, а ввечері третє. Значить, ми маємо віддати Росії свої землі, а вони нам дадуть брехливі обіцянки?..
Ми перестанемо завдавати ударів по Росії, втратимо підтримку Заходу, зменшимо патріотичний ентузіазм нашого народу, морально роззброїмося – а ворог використає час для відпочинку своєї армії і знову перейде в наступ. Путін – маніяк. Йому абсолютно не можна довіряти і не можна сподіватися на його здоровий глузд. Приклад із нашої сучасної історії – коли у Верховній Раді України сьомий чи восьмий раз ставили на голосування питання про відновлення забороненої комуністичної партії і це питання постійно провалювалося, спікер парламенту Іван Плющ сказав: «Ну то чого його пхати, як воно не лізе?». Путін буде пхати, поки не виздихає, бо він маніяк. Він буде знов і знов кидатися на Україну.
А як жертвувати українцями на окупованих територіях, де їх кидають до концтаборів, убивають, катують, залякують? Зеленський буде роками вести перемовини про наші території, а Росія буде ними користуватися, випалюючи геть усе українське. Причому, навіть у прямому сенсі цього слова. Нещодавно московське ТБ показувало інтерв’ю з російським політиком Рогозіним, який з гордістю розповідав, як він на території окупованої Запорізької області особисто спалював українські книжки…
Дипломатичний шлях – це з цивілізованими народами, а не з кацапами. За 10 років російської агресії чи вдалося Україні повернути шляхом перемовин бодай 1 км своєї захопленої Росією території? Росія визнає тільки силу.
Нам дуже важливо, незважаючи на істерики Москви, повернути землю, з якої почався збройний наступ кацапів на Україну – Крим. Цей півострів має величезне геостратегічне значення для нашої країни. Видатний геополітик Юрій Липа писав: «Той, хто володіє Севастополем, той володіє Кримом. Хто володіє Кримом – той володіє Чорним морем». Звісно, Україна з Чорним морем і Україна без Чорного моря – це дві різні геополітичні реальності. Російські пропагандисти весь час цієї війни підкреслювали, що для них дуже важливо відрізати Україну від Чорного моря.
До 2014 року політичні та культурні процеси в Криму повільно і важко, але відбувалися на користь України. В історичній перспективі українська приналежність Криму могла стати фактом, який вже не можна змінити. За даними не лише українських, але й російських соціологів у той період прихильників приєднання Криму до Росії на півострові було 32-34%. Це навіть не половина. Кримськотатарська молодь залюбки вивчала українську і виховувалась в українському патріотичному дусі. Кримськотатарські діти писали вірші такі, як написав учень 6-го класу кримськотатарської школи Азіз Мухтаров:
Учителі
Писать, читать
Та рахувати
Мене навчили
Вчителі.
Вони для нас
Як мама й тато,
Най-найдорожчі
На землі.
А ще вони
Мене навчили
Любити мову чарівну,
В якій Дніпро, в степах могили,
Козацькі стражі в давнину.
Любить навчили Україну,
І хай там що, біда нехай,
Її ніколи не покину,
Вона для мене – рідний край!
Хороші вчителі української мови були в тій кримськотатарській школі… Що сталося з тими хлопчиками і дівчатками, кримськотатарськими патріотами України, за 10 років жорстокої російської окупації? Що станеться з нашими українцями на окупованих територіях протягом тих років, що Зеленський збирається вести перемовини про їхню долю з російськими агресорами?
