У довжелезному списку міст і сіл, де встановлені пам’ятники Іванові Франку, селище Іванівка – районний центр на Одещині чомусь не значиться. А саме він, при відсутності пам’ятника Тарасові Шевченку, й уособлює тут українськість цього давнього козацького краю. А ось із місцевою владою іванівцям майже завжди не везло. В 1793 році російський майор Баранов, що відзначився в ході російсько-турецьких воєн, отримав біля річки Великий Куяльник 3.1 тисяч десятин землі, тож існуюче тут здавен безіменне поселення стали називати Малобаранівкою. А коли його намісником став шляхтич Ян Лемпер, селище стали називати в його честь Янівкою. Українці, звісна річ, батрачили на цих чужорідних панів. Згодом вони переінакшили назву селища на свій лад, найменувавши його Іванівкою, та їхня доля від цього не стала легшою. Хоч влада безліч разів мінялася, та вона ніколи не була народною, навіть у роки незалежності.
Пригадую, як у серпні 2004 року, саме перед президентськими виборами, до селища несподівано завітав Віктор Ющенко. Хоч місцева адміністрація намагалася завадити його зустрічі з виборцями, але всупереч їй, кількасот жителів селища радо вітали його хлібом-сіллю. Ющенко розцінив їхній вчинок як знак протесту проти корупції й бандитизму. «Вважаю, що у нас одна проблема – кримінальна влада, яка краде з ранку і до вечора», – заявив високий гість. А ще він пообіцяв, що коли стане президентом країни, в державній адміністрації Іванівки будуть зовсім інші люди.
Свідком тих передвиборних обіцянок-цяцянок був і Каменяр. Саме перед приміщенням райадміністрації на п’єдесталі, де довгі роки бовванів Ленін, у 2007 році було встановлене погруддя Івана Франка. Нині він, познайомившись із новітніми очільниками Іванівки, міг би повторити свої гнівні слова: «Хто твердить – люблю свій народ, а не виконує своїх обов’язків перед ним, – той твердить лож». А сьогоденну іванівську владу регіоналів-українофобів доречно охарактеризував би цитатою зі своєї казки «Лис Микита»: «Де Бурмило — цар народа, там пропала честь, свобода, голос правди занімів».
Черговим безчесним учинком іванівських чиновників став намір демонтувати пам’ятник Іванові Франку. Проти цього наміру новітніх вандалів рішуче виступила обласна організація ВО «Свобода», очолювана Андрієм Малясом. За його словами, пам’ятник Франкові перебуває на балансі Іванівської селищної ради, він був установлений за бюджетні кошти п’ять років тому. Голова селищної ради член Партії регіонів Віктор Хобта вже нібито встиг заручитися підтримкою місцевих депутатів. Є намір на місці пам’ятника спорудити фонтан. І це у селищі, де місцева громада потерпає від нестачі води! Свободівці розцінюють демонтаж пам’ятника як наругу над українським національним символом із боку осіб, що прагнуть реанімувати совіцьке минуле. Вони звернулися до обласної прокуратури та міліції з вимогою негайно відреагувати на факти вандалізму, відкрити кримінальне провадження та притягнути ініціаторів руйнування до відповідальності.
Мої спроби дізнатися по телефону, що насправді відбувається в Іванівці, виявилися марними. Ніхто з керівників слухавку не взяв, а їхні помічники в один голос заявляли, ми, мовляв, люди маленькі, не нам вирішувати питання, бути чи не бути пам’ятнику Іванові Франкові в Іванівці. Боячись наразитися на неприємності, навіть працівники районного будинку культури побоялися висловити власну думку з цього приводу. Не сказала досі свого слова й місцева громадськість, вчителі, просвітяни. А як зауважував Іван Франко, «народ, що не шанує своїх великих людей, не варт звання освіченого народу».
На мій погляд, пам’ятник Каменяреві дуже доречний у цьому селищі, на гербі якого зображений козак, що їде повз шерегу вітряків Чумацьким шляхом на возі, запряженим волом. Суто українські народні символи працелюбства, розважливості й водночас якоїсь волячої покори долі. Чи стрепенеться колись цей задумливий чумак? Чи відлунить у його душі і чи спонукає до дії полум’яний заклик Івана Франка: «Нам пора для України жить»? Поки що на ці запитання немає відповіді.
Сергій Горицвіт
