Дуже хибно вважати, що українські революції, що відбулися за останні 29 років, це були саме революціями, тобто заходами, спрямованими на зміну влади позавиборчим шляхом.
А що ж тоді це було? Це не були виступи за зміну прізвищ чи правил внутрішньополітичної гри, як вважають деякі вузьколобі «експерти». Це також не були «перевороти, інспіровані західними спецслужби», як гадають російські пропагандисти та різного роду конспірологи. Метою цих революцій було не так не допустити призову українців в армію СССР, запобігти наслідкам фальсифікації виборів, чи зупинити скасування асоціації з Європейським Союзом. І вони були не за відставку Масола, Азарова, Януковича чи якогось іншого політика.
Всі революції – від Революції на граніті до Революції Гідності були нічим іншим, як активними фазами антиросійської боротьби. Люди виходили на Майдан не так тому, що були проти бандитизму чи корупції, а тому, що не хотіли жити в російській неоімперії.
І так само дуже помилково вважати, що Майдан відбувається, коли більшість суспільства дозріває до певних радикальних дій. Це дуже помилкове твердження, в яке чомусь як у мантру вірять що в Кремлі, що на Банковій.
Наведу такий приклад: в 1990-му тих, хто вірив в українську незалежність, а тим паче тих, хто готовий був за неї боротися, було менше, ніж зараз підтримка у колишнього президента. І тим не менше студентство, не загартоване в політичних баталіях, без зброї, без підтримки мас-медіа, але з твердими переконаннями і глибокою вірою змогло вплинути на хід української історії.
Тож все може повторитися знову. І причиною будуть не корумповані «свинарчуки», високі тарифи чи низькі пенсії. Причиною нового Майдану може бути лише одна: спроба капітуляції перед Московщиною.
Якщо така спроба відбудеться, то всі ці 73% розвернуться проти свого нещодавнього кумира.
Сергій Пархоменко
