Чотири ментальності

Зеленський днями сміливо заявив про сюжет «Слідства-інфо» про його офшори, що це наїзд на нього Порошенка і що нічого нового він із сюжету не дізнався.

Маємо кілька очевидних фактів:

1. Нинішній президент сміливо підозрює, що все розслідування затіяв саме Порошенко. І під цю справу підставив і Путіна з його оточенням, і чилійського президента і британських та чеських політиків.

Чого лишень не зробиш, щоби насолити Найвеличнішому лідеру сучасності. Навіть дрібних, як тюлька, путіних не жаль «присобачити» до справи. Піднайняти 600 журналістів по всьому світові, щоб досадити Володі.

Скажіть, ви ще бачили більшого Нарциса у своєму житті? Він серйозно думає, що світ крутиться навколо нього. І що події десь у Аргентині чи на Філіппінах пов’язані виключно з ним. І робимо висновок: абсолютно егоцентричний президент – біда для країни.

Ви чули, що на Канарах виверження вулкану? Це зроблено силами зла виключно для того, щоб Зеленський не махнув туди, як в ОМАН. Ну чи в Кабо-Верде до Поклонської.

2. А за великим рахунком – Зеленський знає, що його залізний електорат йому це все вже пробачив. А ті, хто сильно розумні і для них важливо, щоб президент, як і його посполиті, чесно платив податки – і так за Найвеличнішого вже не голосуватимуть.

От змоделюємо ситуацію. Скоріш за все було так: у 2011 році Коломойський вивів частину вкладів українців з ПриватБанку в офшор. Порекомендував Вовчику і К створити теж офшор. І перегнав з рахунку на рахунок (наче б для збільшення статутного капіталу) 40 мільйонів доларів.

Скоріше за все – це була зарплата «Кварталу 95» за 2-3 місяці боїв на ідеологічному фронті. Кого вони там «розстрілювали» у 2011-му ідеологічно? Ну, Юлію Володимирівну. Це ж зараз вона вже усім пробачила і у кадрових питаннях підголосовує Зеленському. А тоді її саджали. І «Квартал 95» відпрацьовував це зі сцени і на телебаченні.

3. І всі скажуть – офшори не тиснть. Усім можна. Навіть «борець за правду» (закреслено) грошики Сєрьога Лещенко каже, що усі можуть мати офшор. Ой, правда усі?

Тільки ж ми розуміємо, що за цим офшором Володимир Олександрович забув заплатити податки. А от я чесно платив. Щоб його татко – доцент у Кривому Розі – міг зарплату отримувати.

А Володимир Олександрович – забув заплатити. Так от, офшори погано, бо не чесно. Але законно. А от не сплачувати податки – не чесно і не законно.

За це у Європі судять. Навіть Аль-Капоне не могли закрити за мафіозну діяльність. Закрили за несплату податків.

Але ось вам і головний висновок. У нас частина суспільства несплату податків вибачає своєму лідеру. Бо самі, якщо можна відкосити – відкошують. Тому і Вовчик – молодчик.

І важко обивателю зрозуміти, що саме це нас роз’єднує з європейцями. Все зводиться до елементарного, з дитинства: що таке добре, і що таке погано.

У Європі несплата податків суспільством жорстко засуджується. У нас – відпетляв – герой.

Але біда Зеленського у тому, що закріплюючи статус героя, який «я нє лох і мав на увазі сплачувати податки» у своїй цільовій групі – забуває, що в Україні є люди, яким соромно перед іноземцями за такого президента.

Просто частина з нас ментально вже в Європі. І що таке добре і погано – ми думаємо однаково із чехами чи австрійцями. А частина з Вовчиком у совку. Де у колгоспі вкрасти – не гріх, а подвиг.

Вони тільки забувають, що крадучи з бюджету, або не додаючи в бюджет, вони крадуть не у міфічному колгоспі. А у нас з вами.

І цей сором бачить увесь світ.

І тут нам треба підійти до головного питання: чи не наша ментальність нас не пускає до Європи?

Зараз модною є тема «Соціального капіталу». За великим рахунком – це сукупність позитивних зв’язків між членами суспільства. В громаді. У середовищі, починаючи від школи та університету, закінчуючи якимись групами байкарів чи КВНщиків.

Наведу простий приклад. Брат моєї дружини, гарний пасічник, працював у Новій Зеландії. І він із другом, теж українцем, працюючи на тамтешнього фермера, вдвох утримували пасіку у 1100 вуликів. По 550 на кожного.

Повернувшись в Україну і працюючи на себе він зміг тримати лише 120 вуликів. І ось чому. В Новій Зеландії він мав довіру від людей. І сам довіряв іншим. Можна було залишити причеп з вуликами десь у гайку і спокійно поїхати за іншим. Розставити усю пасіку одночасно у десятці точок. І їздити перевіряти і обслуговувати ці точки. Потім переїжджати на інший медозбір.

А в Україні так неможливо. Бо залишений причеп із 30-ма вуликами наступного дня вже можна не знайти. Йому «прироблять ноги» добрі земляки. Ось саме тому, на довірі між людьми, одна і та ж людина може мати уп’ятеро більше прибутку.

Так ось, довіра в громаді між членами громади, між керівництвом і простими людьми – прямо веде до успіху і багатства усіх. От тому зараз і говорять – чим більший соціальний капітал – чим вища довіра між членами суспільства – тим успішніше саме суспільство.

А у нас, українців, разом і компактно проживають люди з кількома різними, відмінними ментальними (поведінковими) комплексами і стереотипами.

1. Апологети імперії. Це частина суспільства, вихована в імперії і яка ментально залишилася там. Це люди, для яких їх «Родіна» – від Балтійська до Владивостока. Вони горді бути бідними, зате готовими показати «кузькіну мать» американцям. Такі плачуть по своїм кухонькам у хрущовках за СССР і шепчуть: «Путін прійді». На наше щастя – таких не багато. Вони переважно вже старі. Хоча пустили багато свого імперського дурману в свої чада. Як електоральна група – це переважно голосувальники за Медведчука, Бойка, Мураєва. Взагалі за тих, кого можна пов’язати з імперією. Таких – до 20% у суспільстві.

2. Абсолютно протилежна їм група – свідомих, патріотично налаштованих українців. Свідомих своїх прав. Свідомих, що лише вільна праця дає свободу. Де є ідеологічні самоприписи: «Україна – понад усе!», «Свобода ціни не має!» і «Гідність вища за життя!». Де цінності важливі. Де етичні стандарти – важливі. Де є розуміння, що виховувати дітей треба власним прикладом. Таких у суспільстві – теж десь близько 20%.

3. Група поміркованих патріотів. Вони прийняли і усвідомили незалежність України. Їм це подобається. Але для цієї групи людей особистий успіх їх та їх сімей – важливіший за успіх країни. Де не пов’язується: «Успішний я в успішній Україні». Тому ці люди в електоральному плані – схильні до лівацтва. Не «що я країні?», а «що країна мені?». Тому для цієї групи важлива і бажана – «халява». Можливість отримати щось – і бажано безкоштовно. З такими групами людей дуже просто популістам: головне щось пообіцяти. Чи вчителям по 4 тисячі доларів зарплати, чи пенсіонерам збільшення пенсій в рази. Головне – щоб пообіцяти щиро. Так ось, ця електоральна група складає десь до 30%. Вона, як правило – у своїй прихильності кочує між політиками. Позавчора вони були з Морозом чи Ляшком, вчора з Зеленським – завтра – ще з кимось.

4. Четверта група, яка теж складає до 30% голосуючих громадян – це умовно група «какая разніца». Це дійсні і щирі прихильники Зеленського. Для них усе «понарошку». Їм байдужа і Росія, і Україна, і Європа. Їм важливі лише вони. Це постсовкове суспільство. Причому в цій групі багато молодих, які совка і не бачили в очі. Але вже ним отруєні. Це група, яким потрібні «хліб і видовища». Їм «Свати» чи «Квартал 95», ток-шоу і серіали красивіші і потрібніші за просте розуміння причинно-наслідкових зв’язків. При умові, що на столі буде ковбаса і олів’є під чарку. І ця частина електорату нарешті вперше знайшла своє уособлення в політиці. Це Володимир Зеленський. Це «свій у дошку хлопець з нашого двору»: розхристаний, безвідповідальний, косноязикий. Але при цьому хамовитий і «янелох». Патріотизм, відчуття ліктя у таких середовищах відсутні. Мало того – здається смішним. Чимось там «бандерівським». І ось цей електорат прикипів душею до Зеленського.

Тому фокус-групи соціологам показали дивну для здорового глузду річ: при глибинному аналізі виявляється, що ця частина суспільства не вважає Зеленського винним у «вагнергейті». Не винний він. Він просто, як щирий хлопець – довірився Лукашенкові. А той його «кинув».

А з скандалом Офшор 95 ще простіше: ці люди абсолютно виправдовують Зеленського, бо «такі були часи». І частіше відповідають запитанням на запитання: «А ви хіба б так не зробили?».

Ось до цієї своєї групи і апелює Зеленський. Раніше більшість цих людей на вибори не ходила і політикою не цікавилась.

Але зараз у них є свій «герой».

Тому ми в небезпеці. Такий люд не може в принципі ходити на Майдани чи вступати в добробати. Це люмпени, безкраїнний і позакласовий елемент. Але наша біда у тому, що нам можливо ще доведеться на Майданах виправляти те, що ці люди наголосують на дільницях.

Віктор Бобиренко