У кінці липня колона російських бойовиків із приватної військової кампанії «Вагнер», що здійснювала каральні операції на боці малійської хунти проти повстанців туарегів, які намагаються створити свою незалежну державу Азавад, потрапила у засідку і була майже цілковито знищена. Світ облетіли кадри, як легко озброєні повстанці розгромили суперекіпірованих російських найманців, які вважали каральну операцію черговою легкою прогулянкою.
Росіяни використовуються хунтами деяких африканських країн як безпринципні жорстокі найманці, які можуть брутально придушити будь-який опір і захистити владу хунти. Діють без огляду на міжнародне гуманітарне право.
Інцидент біля міста Кідаль завдав чергового болючого удару по реноме російських зарізяк в Африці та може стати початком кінця масштабування російської присутності на чорному континенті.
Однак про все по черзі. Після розпаду совєцького союзу Росія втратила можливість грати по всій площині міжнародної шахівниці. Залишалися поодинокі економічні контакти, традиційна торгівля зброєю, присутність воєнних радників.
Однак війна в Україні 2014 року суттєво змінила російські геополітичні позиції. Безкарна анексія Криму і частини Донбасу, а також два мінські перемир’я, що вивільнили російський військовий потенціал, дали можливість Росії спробувати перетворитися з регіонального хулігана на світового стратегічного гравця.
Чим Росія дуже ефективно скористалася. Спочатку перекинувши війська у Сирію та фактично врятувавши диктатора Ассада, згодом проникла в Центрально-Африканську республіку. Втрутилася в громадянську війну в Лівії.
Сформувавши мережу військових баз, забезпечивши логістику шляхом контролю над важливими аеропортами та морськими портами, Росія істотно втрутилася в дестабілізацію ситуації в Африці, підриваючи позиції західних країн, розпорошуючи і тиражуючи конфлікти. Наступною була спроба пройтися по тилам США у Південній Америці, тим самим претендуючи на статус геополітичного гравця, який повертає втрачені після розпаду СССР позиції.
Тактика проникнення на чорний континент була різною. Якщо, приміром, в Сирії було розгорнуто повноцінний військовий контингент, а найманці з ПВК «Вагнер» були лиш допоміжною силою для найбрудніших завдань, то в інших країнах наголос робився на найманцях, підкріплених офіційними військовими радниками. Приміром в лівійській авантюрі Росія діяла виключно найманцями, хоча час від часу з’являється інформація про ліквідацію кадрових російських військових.
У 2018 році найманці з ПВК «Вагнер» опинилися в Центрально Африканській Республіці для захисту президента Туадери, якому загрожували численні повстанські та опозиційні угрупування. Озброєнні важкою технікою росіяни, не гребуючи методами каральних дій, допомогли діючому очільнику ЦАР зберегти контроль над більшість території країни. Також найманці стали інструкторами в урядовій армії та забезпечували охорону перших осіб держави. У відповідь росіяни отримали доступ до видобутку цінних металів та корисних копалин та контракти на постачання озброєння. До речі, понад 40% російського збройного експорту припадали на африканський континент.
Після успішного проникнення в ЦАР найманці з групи Вагнера з’явилися в Лівії та виступили проти визнаного більшістю світових країн уряду Фаіза Сараджа на боці сепаратистського маршала Халіфи Хафтара. У 2019 році росіяни брали участь у невдалому штурмі сепаратистами столиці країни Тріполі.
Навіть попри рішення про вивід всіх іноземних найманців з Лівії росіяни залишилися там та контролюють декілька військових аеродромів на сході країни, які є важливими логістичними ланками для проникнення в Африку.
Далі, очевидно не без участі Росії, в частині африканських країн регіону Сахель пройшли військові перевороти, а місцеві хунти запросили російських найманців. Після ЦАР, російські найманці опинилися в Судані, щоправда так і не змогли допомогти зберегти владу Омару аль-Баширу, який у 2019-му був зміщений з посади в результаті військового перевороту. Невдалою виявилася і короткотривала російська присутність в Мозамбіку, де російські найманці мали допомогти владі справитися з місцевими ісламістськими угрупуваннями.
Зрештою, з серпня 2021 року російські найманці з’явилися в Малі, після того, як там відбувся військовий переворот і з країни видворили французький військовий контингент, який допомагав боротися з ісламістськими угрупуваннями.
Декілька тисяч російських найманців, підкріплених важкою технікою та авіацією, стали проекцією поширення російської військової присутності на Африканському континенті.
Загалом стратегія Росії зводилася до витіснення з Африки європейської, передусім французької, присутності та впливу США. Контролю над логістичним шляхами Сахелем від Атлантичного океану до Червоного моря.
Поряд з військовою присутністю Росія нарощувала політичний вплив, провівши два Африканські форуми, намагаючись грати на антиколоніальних та антизахідних почуттях африканських країн. Враховуючи, що африканські країни складають чверть голосів в ООН, Росія нарощує вагомий дипломатичний клуб так званого глобального півдня, підігріваючи антизахідні настрої та забезпечуючи підтримку чи, принаймні, нейтралітет власних дій. З огляду на позицію більшості африканських країн в голосуваннях ООН щодо російсько-української війни поки що така стратегія працює.
Загалом стратегічні цілі Росії в Африці переважно деструктивні. Рвати логістичні ланцюги. Погіршувати безпекову ситуацію, що веде до росту міграції. Міграція з Африки є одним із головних інструментів гібридної війни Росії проти Заходу.
Також Росія намагається розірвати ключові сировинні ланцюжки для західних кампаній. Приміром, постачання урану.
З економічної точки зору Росія не має що істотно запропонувати африканським країнам. Її товарообіг в рази поступається китайському, європейському чи американському.
Загалом, проникнення в Африку стало демонстрацією претензій Росії на глобальний статус і права поводитися з нею, як з рівною.
Така можливість (як ми вже зазначали) виникла в Росії після другого мінського перемир’я та можливості перекинути підготовлені війська на новий театр бойових дій. Так само, як можливість прогнати усі війська через війну в Сирії підштовхнула Росію до авантюри з повномасштабним вторгненням в Україну в 2022 році.
Водночас, як вторгнення в Україну відкрило для Росії двері військових авантюр в світі, так само повномашстабка може поставити на цих амбіціях хрест.
Військові операції на інших континентах, річ надзвичайно вартісна і, як виявилося, Росії через катастрофічні наслідки вторгнення в Україну банально бракує ресурсів грати на багатьох шахівницях одночасно. Лише на найближчі три роки державні кредити «дружнім країнам» сягнуть понад 17 мільярдів доларів. При цьому цьогоріч такі витрати виростуть на 30% порівняно з минулим. Дефіцитний російський бюджет вже страждає від такого атракціону небаченої щедрості. Вже на кінець 2022 року заборгованість іноземних держав перед Росією склала 28,9 мільярдів доларів і лише за останній рік виросла на понад 9%.
Такі амбіції дорого коштують і вже даються взнаки. Значна частина озброєнь та військової техніки була вимушено відтягнута в Україну, а можливість людського і матеріального поповнення практично відсутня. Пригожинський бунт 2023 року підірвав позиції ПВК «Вагнер» не лише всередині країни, але й на африканському континенті. Якщо раніше на підтримку дій вагнерів в безлімітних кількостях направлялася авіація і важка техніка, тепер російська влада з мовчазним задоволенням спостерігає за винищенням вагнерів. Африканський корпус – ще одна приватна кампанія, яка була створена з ініціативи російського міністерства оборони (яка мала замістити вагнерів в Африці) був перекинутий в Україну і несе важкі втрати.
Доганяти росіян в Африці почали і українські спецслужби. У листопаді 2023 року спецпризначенці ГУР влаштували сафарі на представників ПВК «Вагнер» в Судані. Важка поразка вагнерів в Малі теж, схоже, є наслідком співпраці місцевих повстанців з українською розвідкою. Відтак, російські мисливці за вдачею на чорному континенті, схоже, перетворилися на здобич. А військова авантюра в Україні, яка спочатку відкрила двері до геополітичних претензій в світі, схоже, й поставить на них хрест.
Юрій Сиротюк
