Чим ближче до нормандського саміту, тим чіткішими є сценарії Кремля з «упокорення України». Слова Лаврова знову наголосили на тій позиції, з якою Путін їхатиме до Парижа.
Основних сценаріїв є два – змусити офіційний Київ імплементувати «мінські угоди» за російським сценарієм або домогтися настання в Україні неконтрольованого хаосу й паралічу державних інституцій. Ці сценарії можуть перегукуватися й корелюватися один з одним. В обох варіантах кінцевою метою є провокування в Україні громадянського конфлікту, федералізації (за боснійським сценарієм) або розколу країни на два або більше державні чи квазідержавні утворення (за суданським сценарієм).
Перший сценарій, який ми умовно назвемо «Повзуча капітуляція».
Відповідно до нього, Верховна Рада має імплементувати «мінськ», спираючись на формулу Штайнмаєра з витікаючими звідси наслідками: автономія ОРДЛО, вибори під дулами російських автоматів, амністія та легалізація колаборантських збройних формувань під виглядом «народної міліції».
Цей сценарій дозволить інтегрувати колаборантів у політичне поле України для подальшої дестабілізації ситуації, посилення федералістських настроїв на Сході та Півдні, згортання курсу на ЄС і НАТО. В цьому світлі Москва буде пропонувати Зеленському підписати в Парижі нові «харківські угоди», в яких буде зашито питання газу (наприклад, дешевий газ в обмін на списання боргів «Нафтогазом» «Газпрому» або в обмін на полонених), а також ряд «рішень» щодо ОРДЛО. Які саме рішення наполягатиме підписати Путін, ми прекрасно розуміємо. Але треба розуміти і те, що просувати ці рішення РФ пропонуватиме гібридно, поступово, щоб не збільшити одночасно кількість протестувальників проти капітуляції в Україні. Під час перемовин, наприклад, Україну змусять прийняти одну-єдину умову щодо Донбасу – прямі перемовини з так званими «днр» та «лнр» з обов’язковим узгодженням нового закону про особливий статус ОРДЛО, який має бути прийнятим до 1 січня (потрібний текст закону своїм колаборантам РФ вже підготувала). Якщо до кінця цього року відповідний закон буде прийнято, то Кремль зможе апелювати до послаблення або й зняття санкцій, а також наполягати на тому, що Росія є лише стороною перемовин, а не агресором.
Також в Парижі Зеленському цілком можуть запропонувати якщо не повернути так званий «позаблоковий статус», то принаймні вилучити з Конституції положення про курс на членство в НАТО і ЄС. Сюди ж можуть зашити питання відновлення водопостачання до Криму й поступового зняття економічної блокади.
Другий сценарій можна назвати умовно «Путін – миротворець».
Якщо під час нормандського саміту або в процесі імплементації капітулянтських сценаріїв щось піде не за сценарієм Кремля, Путін може піти на штучне загострення протестів, використовуючи свою агентуру й місцевих корисних ідіотів. Метою провокаторів буде захоплення об’єктів критичної інфраструктури та ключових державних інституцій (МЗС, Міноборони, Генштаб, Мінфін, Нацбанк) задля паралізації держави. В результаті РФ буде розраховувати або на відверту зраду Коломойського-Зеленського, які, як думають в Кремлі, можуть покликати Росію на допомогу, або принаймні на дії тієї ж Харківської облради та міськради, що як і 2014 будуть прости Путіна «ввести війська» і в страху перед «київськими націонал-радикалами» проголосять чергові «народні республіки».
Звичайно, ризик продовження санкцій для Москви на випадок застосування 2 сценарію є великим, але й Путіну нічого не лишається поки що, як іти ва-банк. А там вже хто перший спасує. Додамо, що у випадку реалізації суданського сценарію, Кремль буде тягнути гіпотетичну «новоросію-2» в Союзну Державу Росії та Білорусі.
Зважаючи на ці ризики, необхідно вже зараз доносити до влади всіма способам неприпустимість будь-яких домовленостей з Кремлем в Парижі, окрім обміну полонених. І то дуже обережно. А найкраще було б, аби ніякого результату майбутній саміт взагалі не дав.
