Російський агресор використовує знання російської, як аргумент для введення своїх танків та артобстрілів житлових кварталів, шкіл та лікарень.
Те ж саме стосується і назв топонімів, вулиць, проспектів та площ. Наявності пам’ятників, погрудь та пам’ятних знаків російським імперським діячам.
Те ж саме стосується і діяльності церкви російського агресора – РПЦ в Україні (чи як вони себе продовжують протизаконно називати УПЦ).
Бо все це – ознаки домінування «русского міра», а тому, за логікою росіян, це все необхідно «захистити та визволити».
А «захистити та визволити» в їх хворих головах означає – знищити, влаштувати геноцид, зґвалтувати, спалити. Разом з жінками та дітьми.
Тому там, де є оці всі пушкіни, лєрмонтови та маяковські – там руїна та смерть.
Де домінує проросійська церква – руїна та смерть.
Де є проросійські чи просовєтські настрої – руїна та смерть.
Хто в це не вірить, той може легко пересвідчитись у правоті написаного, просто подивившись на карту України.
І приклад з нещодавно убитим в Бучі проросійським діячем Олександром Ржавським – це тільки зайве підтвердження моїм словам. Він так чекав на «русскій мір» з його «великою і могучою» мовою, культурою, музикою та поезією, що він до нього і прийшов. Особисто. Прийшов, «захистив» його та «визволив» шляхом автоматної черги.
Тому проведення деколонізації – це питання виживання і самої нашої держави, й українського народу загалом.
Бо або ми самі визволимося від імперського російського ярма у всіх сферах життя, або нас системно і принципово «визволятимуть» вбивці, грабіжники та ґвалтівники з дикого «російського світу».
Найкращий шлях – це ухвалення Верховною Радою відповідного законодавства про деколонізацію, на кшталт того, як ми у 2015 році ухвалили закони про декомунізацію.
Але і місцеві ради в селах та містах можуть це елементарно зробити своїми рішеннями, а не чекати на закони ВР. І перейменовувати, демонтувати, прибирати з навчальних та культурних програм оте все імперське російське смертельне лайно.
А тим, хто скаже «не на часі» я відповім, що вчасно це треба було робити ще у 1991 році. Але і тепер, коли ЗСУ своєю кров’ю та життями захищають державу, саме є ще час виправити помилки.
Ігор Артюшенко
