Перший_Конґрес_Українських_Націоналістів
Ярослав Сватко
Сьогодні історики, які вивчають минуле століття України, сходяться на думці, що найуспішнішим політичним проектом українців того періоду була ОУН. Ми живемо в іншому столітті, Маємо виклики, які в чомусь інші, а в чомусь повторюють минулі. Для розумних людей історія завжди є підручником для творення майбутнього, а для цього треба зрозуміти де у попередників були помилки, а де – вдалі рішення. Якщо ОУН в минулому столітті була найуспішнішим політичним проектом, то чому? І що з тих рішень годиться для 21-го століття?
Кожен проект, щоб бути успішним, повинен спиратися на правильні ресурси, враховувати їх ієрархію для накреслення програм боротьби та розвивати ці ресурси. Джерелом сили націоналізму є нація. Це єдиний непідважний та незрадливий ресурс націоналізму. Всі інші є вторинні від нації – гроші, військо, озброєння, харчування оборонців – все це є, якщо на це є воля нації. А якщо цієї волі нації немає, то й нізвідки ви цих ресурсів не візьмете. Якщо ж вони впадуть вам з неба від доброго дядька, то їх чекає доля ресурсів, отриманих Афґаністаном, нація не скористається ними якщо не буде мати волі скористатися.
Від цієї волі нації до самостійного життя починалося створення ОУН. І оскільки ресурс цей після програної війни був недостатній, то Євген Коновалець, якого ми вважаємо творцем ОУН, спрямував зусилля тої горстки людей, яка поділяла його погляди на причини поразки у війні, на розбудову волі нації. Цей шлях не обіцяв швидкого результату, але ті, хто хотів держави вже і негайно, не могли запропонувати свого реального шляху до мети. Тому політичні структури, створені ними, пропали впродовж історичного процесу, а творіння Коновальця існує і працює. Цей факт, що джерелом сили ОУН є воля нації, і ОУН, щоб діяти далі, повинна задбати своє джерело сили і розвивати його, потрібно мати на увазі живим і ненародженим, які мають і матимуть причетність до Організації. Це приорітет номер один, і лише він дозволить досягати цілей приоритетів нижчих рангів. Воля нації – це субстанція, яка живиться ідеалізмом носіїв національної ідеї, а не золотом чи валютою, і це потрібно мати на увазі, вибудовуючи силу цього пріоритету.
Ми знаємо, що Коновальцю знадобилося десятиліття, щоб після поразки і післявоєнної національної розрухи створити ОУН. І самій ОУН знадобилося ще десятиліття, щоб приготувати національні кадри до чергового проголошення нацією свого права на державу. Приготувати кадри. Це знову той же ресурс – нація як джерело сили. Кадри, які сповідують ідеалізм, які спираються на нього в своїй боротьбі за націю і які поширюють цей ідеалізм всередині всієї нації. Ідеалізм не для того, щоб лише заявляти про ідею, а для того, щоб мати силу матеріялізувати його в історичному процесі боротьби. Ціною, плаченою за матеріялізацію ідеї є людське життя, матеріяльні поневіряння або й загибель ідеаліста. “Здобудеш Українську Державу, або згинеш в боротьбі за неї” – це звідси, це пояснення, як працює ресурс ідеалізму в історичному процесі.
Антагоністи ідеалізму з матеріяльним світоглядом просувають тезу, що для перемоги потрібні живі, а не мертві. Ну ось, Бандера мертвий. А чи підняв би він стільки живих на боротьбу, якби сповідував матеріялістичну real politik? Врешті, ОУН завжди берегла свої кадри, бо метою є не бездумне спалювання борців у боротьбі за Україну, а можливість максимально віддати їх вміння і талант нації, як джерелу їх талантів. Якщо потрібно приклади такого ідеалістичного служіння, то ось Шевченко або Стус.
Ми знову підходимо до тези Донцова про верству “луччих людей”, які платять податок крови задля існування нації. В Україні ніколи не бракувало цієї верстви, проблема була в тому, що ці люди не завжди правильно розуміли ієрархію національних пріоритетів. І часом діяли за пріоритетом нижчого рангу, коли вищий пріоритет наказував робити щось зовсім інше. Не маючи чітких і твердо засвоєних світоглядних орієнтирів, вони легко піддавалися на тези ворожої пропаганди, які заводили боротьбу на манівці. Дуже виразним є приклад отаманів періоду Української революції минулого століття, які спочатку боролися з центральною українською владою (бо ворог в Києві), а потім перед більшовицьким розстрілом шкодували, що не там визначили ворога.
Цей свіжий історичний приклад глибоко запав в пам’ять борців того періоду і залишив нам негативний термін “отаманщина”. ОУН у своїй виховній роботі постійно нагадувала, що отаманщина – одна з причин поразки Української революції, і тому підпорядкування повстанських загонів єдиному командуванню в Другій світовій війні відбулось просто, швидко і без дискусій. З цієї точки зору підпорядкування усіх добровольчих батальйонів ЗСУ і введення їх в склад ЗСУ, в тому числі батальйону ОУН, є цілком в дусі ідеології ОУН.
В процесі боротьби ОУН може використовувати тільки ті кадри, які підготувала заздалегідь. Як колишня, так і майбутня робота ОУН буде складатися з двох напрямків: використання підготовлених кадрів і підготовка майбутніх. Причому, як показав перебіг історії, підготовка майбутніх – це важливіше, ніж використання підготовлених. Наявні кадри вже навчені, їх підготовка передбачає вміння зрозуміти своє місце в національному процесі, і вони самі його знайдуть. А відкладати підготовку майбутніх кадрів, бо нібито “не на часі, є важливіші завдання, бо ж війна” – це несвідоме руйнування майбутньої сили нації. Якщо ми говоримо про успішність проекту ОУН в мирнулому столітті, то це тому, що стратегічні завдання боротьби ставилися вище від короткохвилевих, і у вирішальні моменти був ресурс, на який Організація могла спертись.
В певному сенсі ця ось уже скоро столітня історія ОУН відповідає на питання про її місію. Ефективність ОУН базувалася на правильному стратегічному плануванні, в сенсі ієрархії національних пріоритетів. На виявленні національного ресурсу “Луччої верстви” та її правильної ідейної організації в боротьбі за українські пріоритети. На матеріялізації ідей націоналізму в історичному процесі зусиллями підготованого людського ресурсу. Ця ефективність базувалася на готовності кадрів посвятити життя національній справі. Це кров, поневіряння і готовність поміняти матеріялістичний добробут на ідеалістичне служіння. Більше ніяких таємниць. Просто, для успіху справи треба, щоб цих носіїв ідеї було якомога більше. І це є завдання на весь час життя Української Нації.
