Роздуми про актуальне
Балто-Чорноморський Економічний Союз (БЧЕС) як альтернатива Європейському Союзу
Не знаю, чи справді такі плани виношує Прем’єр Британії Борис Джонсон, але я переконаний – вони мають право на життя!
Так само, як і Балто-Чорноморський військовий Союз, про що я писав вже дещо раніше.
До проголошуваних орієнтирів нашого національного прямування нам слід відноситися не як до символів, а як до прагматично прорахованих цілей.
Бо ж ціль нашого вступу в НАТО потрібна не для самої цілі, а для реального захисту України від московського агресора.
І вступ України до ЄС також нам потрібен не як самоціль, а для піднесення соціальних стандартів життя українців.
І якщо, незважаючи на наше багатолітнє приниження, нам у вступі до цих міжнародних структур відмовляють, то нам слід шукати альтернатив для досягнення поставлених цілей.
Причому, ми ж розуміємо, що відмовляють не тому, що ми непридатні для повноцінної європейської інтеграції, а через страх перед московським страховиськом,
Не ціль для цілі, а ціль для кращого й безпечнішого життя українців!
Одним словом, нам, українцям, варто перебороти в своєму національному характері ту перевагу емоційності над раціонально-вольовими елементами, на яку, як на згубну для суспільного життя, вказував ще В’ячеслав Липинський.
А ще, плекати при цьому не менш важливу для нашого національного характеру рису – Гідність.
Історичні паралелі
Європейська цивілізація хизується, що має своїм світоглядним фундаментом еллінський спадок, але так і не засвоїла давньогрецького «Історія – вчителька життя!».
Це я про санкції агресорам.
Читаю спогади Черчілля і розумію, що немає нічого нового у цьому грішному світі меркантилізованого безхребеття і ницої боягузливості.
Ось як світ імітував санкції проти фашистської Італії перед її нападом на Абіссінію:
«…Комітет Ліги Націй, який мав виробити санкції, утримувався від будь-яких, що могли спровокувати війну. В Італію, склавши відповідний список, заборонили ввозити велику кількість товарів, деякі з яких були військового призначення. Проте нафта, без якої годі було б провадити війну в Абіссінії, й далі безперешкодно надходила в країну, бо всі розуміли, що зупинка цього потоку означатиме війну.
…Експорт алюмінію в Італію суворо заборонили, але алюміній був майже єдиним металом, який Італія виробляла в кількостях, більших від своїх потреб. Імпорт металобрухту і залізної руди в Італію суворо заборонили в ім’я загальної справедливості. Та оскільки італійська металургійна промисловість мало використовувала їх, а ввозити дрібносортове залізо і чавун не заборонили, Італія не страждала від цих обмежень. Таким чином заходи, які оголошувалися так помпезно, були не реальними санкціями, які могли б паралізувати агресора, а лише напівсправжніми санкціями, які агресор терпів, бо, хоч і обтяжливі, вони фактично роздмухували італійський войовничий дух».
(В. Черчілль. Спогади про Другу світову війну. С. 93-94)
Йшов 1935-й. Ще не вбравшись достатньо в мілітарне пір’я, Гітлер спостерігав це безсилля Європи і готував їй чорну годину…
Національний авторитаризм
Відмінність такої моделі авторитаризму від інших його типів відрізняється метою існування – в його рамках основний носій влади (особа чи політична сила) цілеспрямовано формує національні і демократичні основи держави.
Поняття авторитаризму в різних суспільних умовах може набувати різної і навіть протилежної конотації – негативної чи позитивної. Відтак він може бути реакційним, якщо в суспільстві відбувається відкат з досягнутих демократичних позицій, і позитивним на етапі його посттоталітарної трансформації.
Саме таку посттоталітарну трансформацію ось уже 30 років переживає Україна. Кожен серйозний дослідник політичних режимів підтвердить, що весь цей час в ній існував авторитарний політичний режим. Хоча, звичайно, замовні панегірики всіх тих еліт, які позачергово змінювалися на верхівці державної влади, стверджували і стверджують, що ми вже вступили в етап «розвинутої демократії».
Й ця авторитарна закономірність носила б позитивний, адаптаційний характер, якби не дотеперішня кримінально-олігархічна характеристика українського авторитаризму.
Закономірно, що в умовах війни сучасний український політичний режим також є авторитарним. Такий авторитаризм можна назвати мобілізаційним.
Очевидно, що й після війни він ще якийсь час буде таким. Й такий авторитаризм вже може бути означений як стабілізаційний.
Однак, чи продовжить він ту позитивну тенденцію захисту української ідентичності, що стала сьогодні домінуючою в інформаційному просторі України, й чи відіграє позитивну роль в демократизаційній трансформації українського суспільства?
А чи навпаки, буде реакційним в двох зазначених напрямках – національному й демократичному?
Це вже питання якості тої політичної групи, що сьогодні опанувала вищу державну владу в Україні.
Бо ж те, що їй кортітиме і після завершення війни авторитарно послуговуватися всією повнотою влади, сумніву не підлягає. А от з якою метою вона буде використана і до якої межі дійде авторитаризм – це вже питання не тільки до неї, а й до суспільства. Бо ж авторитаризм зупиняється в тих межах, які йому дозволяє суспільство.
Олександр Сич
