Ігор Лосєв
Протягом століть Росія виправдовувала свою експансію своєю нібито «великою культурою». Так було за часів царських імперій, так було за комуністичних часів.
Імперський центр постійно нав’язував пригнобленим народам чужу їм культуру, навіюючи ілюзії про її «велич».
Сьогодні, коли ці народи відмовляються від культури імперії і нарешті здобули можливість розвивати свої власні, імперські діячі цим страшенно обуренні, мовляв, без духовного домінування Росії в культурній сфері не можна жити. Мовляв, а як це ви без Пушкіна, як це без Булгакова, а як же ви без Достоєвського?
Однак у світі є десятки культурних націй, які без усього цього живуть і добре почуваються, задовольняючись власними культурними надбаннями. Та й російська культура існувала тривалий час, паразитуючи на досягненнях західної культури. Справді, широкий російський загал може заявляти «Пушкін – наше всьо», бо здебільшого крім нього вони нічого не знають. Людина, яка знайома з творчістю Джорджа Гордона Байрона, з його Чайльд Гарольдом, не буде надто захоплюватися Онєгіним Пушкіна чи Печоріним Лермонтова, бо буде відчувати певну вторинність російської культури в порівнянні з європейською. Не кажучи вже про те, що російська культура, постійно жонглюючи тезами про гуманізм, насправді чудово співіснувала з найбільш антигуманними режимами Росії. Росіяни полюбляють розповідати про гуманізм Достоєвського, але саме він обстоював гасло: «Константинополь має бути наш!», чудово розуміючи, що його реалізація призведе до величезних людських жертв. Від «Константиполь – наш!» до «Крим – наш! – еволюція російського «гуманізму».
Всі ці російські класики аж ніяк не заважали мільйонам росіян чинити зло, звірства і вбивства. Зате потім російські завойовники і вбивці могли розповідати завойованим і пригнобленим народам про те, які у росіян чудові культура, література, балет, зображувальне мистецтво і т.д. Постійна апеляція росіян до своєї культури, до її нібито гуманізму змушує мене згадати слова китайського письменника Лу Сіня:
«Я розкрив „Етику” Конфуція, вона вся рясніла ієрогліфом „жень” – „людяність” і раптом я побачив там зовсім інший ієрогліф – то був ієрогліф „людожерство”».
Ось, наприклад, діячі культури Росії дуже обурюються тим, що в Україні прибирають пам’ятники Пушкіна. Цей поет був співцем російського імперіалізму і колоніалізму. Ніколи він не виступав проти колонізаторської політики Росії, не засуджував її. Навпаки – коли один російський фельдмаршал жорстоко винищував кавказьких горян, Пушкін і те оспівував. І навіть інший російський поет, Вяземський, був змушений засудити Пушкіна: «Слово поета не повинно ставати вихвалянням різанини». Є знаменитий вірш Пушкіна «Клєвєтнікам Росії». Вірш був написаний під час придушення Росією одного з польських повстань. Пушкін у тому вірші доводив, що звірства Росії в Польщі то просто «з’ясувка» слов’ян між собою і Захід, Європа не повинні втручатися, не повинні заважати Росії нищити поляків. Саме цього сьогодні російське суспільство вимагає від Європи і США, відмовитися підтримувати Україну і не заважати Росії нищити Україну.
Для чого російські пам’ятники стоять в Україні? Це пам’ятники панування Росії над Україною, це позначення на місцевості імперських кордонів. Імперія позначає свої володіння, як коти і собаки свої. Тільки коти і собаки роблять це сечею, а імперія – пам’ятниками…
Один користувач Інтернету під впливом російських звірств на українській землі написав: «Тепер це назавжди разом – російська культура і геноцид. Тепер російський балет і російський фашизм навіки йдуть разом». Це правда. Україна повинна очиститися від маркерів імперії в культурній сфері.
