Переклад з російської

Привіт,

Я народився і виріс в Одесі, як мій батько і дід. В Одесі я закінчив школу, університет і аспірантуру, 5 років працював викладачем в університеті. Але останні кілька років я живу не в Одесі, а в Києві – так вже вийшло. Вибач.

До чого я це розповідаю? – Щоб показати тобі, що :
1. Я не “бендеровец” в тому розумінні, яке є у тебе, та й швидше за все у більшості населення України; але при цьому я поїхав на Різдво з дітьми до Львова і отримав велике задоволення від відвідин міста, де давно не був. Крім того, я купив кілька книг про історію України, щоб краще зрозуміти коріння моєї країни. Дуже рекомендую – пізнавально.
2. Я розмовляю російською мовою, хоча дуже шкодую, що українською можу висловлюватися набагато гірше, ніж англійською; моя дочка ходить в російську школу, але ми вивчили гімн, а на Новий рік я попросив подарувати мені вишиванку – просто дуже гарний одяг, і у мене такого не було.
3. Я не заробітчанин з Галичини – я керую командою з 1000 співробітників у великій міжнародній організації і відношу себе до середнього класу; впевнений, ти багатьох знаєш, таких, як я.

І проте, останні 2 місяці, я активно підтримую Майдан. Ти подумаєш, навіщо все це мені, адже тепер начебто було все добре в моєму житті. А ось навіщо :
1. У першу чергу заради моєї сім’ї. Я хочу, щоб мої діти росли в Україні, а не Малоросії; хочу, щоб у школі їм розповідали про європейські цінності, а не про пострадянські; хочу, щоб в університет вони ходили за знаннями і новими контактами, а не до викладачів – хабарників, щоб отримати оцінки; хочу, щоб мої діти могли працювати в будь-якій міжнародній організації в будь-якій країні, а не мріяли бути держчиновниками. Я роблю це заради майбутнього.
2. По-друге, заради своєї країни. Це моє внутрішнє переконання, що існуюча влада злочинна. У нас не монархія, і я, як громадянин цієї країни, хочу мати право, можливість і інструменти змінювати владу в цій країні. Той, хто забирає у мене і моїх співгромадян ці інструменти і обмежує наші свободи, є моїм ворогом. Я готовий боротися з цим ворогом всіма доступними способами.
3. І останнє: заради себе. Я не хочу боятися. Я дорослий інтелігентний чоловік, і мені внутрішньо гидко думати, що я повинен боятися потрапити в державну лікарню, боятися звернутися до міліції, боятися йти до суду. Гидко думати про хабарі і мажорів в моєму улюбленому місті. Про Рендж Ровери в полковників міліції і Межигір’я. Про Ківалова і Костусєва.

І я намагаюся боротися. Яким чином ? Дуже просто:
1. Я ходжу на Майдан, а останній тиждень і на Грушевського. Я не весь час там – приходжу на кілька годин, і то не щодня – робота і сім’я не завжди дають можливість віддати більше часу. Я не один ходжу на Майдан – часто ми йдемо групою, що складається з інвестбанкірів, банкірів, колег з міжнародних компаній, депутатів, в тому числі Ради. Я даю гроші на підтримку Майдану і купую ліки для медпункту на Майдані;
2. Мій костюм не пахне бензином, і я не кидаю коктейлі Молотова в «беззахисний» беркут; згоден, моя тепла вечірня куртка трохи пахне багаттям – але мені навіть подобається цей запах – як після походу. Я мирно висловлюю свій протест. Чи подобається мені радикалізація і ескалація протестів – ні. Але поки що відсутність реальних компромісів з боку чинної влади завело ситуацію саме в це русло.
3. Мої пальці не збиті в кров – я не витягаю булижники з бруківки і не кидаю їх у солдатів ВВ на Грушевського, але мої плечі кілька разів поболювали від мішків зі снігом при будівництві барикад;
4. Через фейсбук, по телефону я спілкуюся з багатьма людьми, в тому числі в інших містах та інших країнах, щоб пояснити, що відбувається в нашій країні, в Києві і почути їх позицію. Роблю це тому, що не всі засоби інформації, які тобі доступні, виважено висвітлюють події, які зараз відбуваються в Києві.

Думаю над тим, що можу зробити більше. І ось пишу тобі. Сподіваюся, ти теж зможеш зробити щось для своєї родини і свого міста. Що саме :
1. По-перше, відкрий очі і вуха. Перестань мислити стереотипами, які нав’язувалися тобі багато років. Почуй, що є й інша позиція, ніж та, яку в Одесі проповідує чинна влада. Я не кажу тобі поки прийняти позицію – просто повір, що вона є. Повір, що ніхто мені і моїм друзям не платить гроші, і ми дійсно вийшли на опір через свої переконання.
2. Коли відкриєш очі, подивися навколо – тобі подобається те, що ти бачиш? Наше місто процвітає, у нас відмінні дороги, і у нас такі правителі, як Маразлі, якими можемо пишатися? Ти із задоволенням гуляєш по одеських пляжах і взимку, і влітку, пишаєшся нашою міліцією і ставиш в приклад своїм дітям суддю, який попросив тобе підвезти на роботу, щоб дістатися на засідання суду? Хочу, щоб ти сам знайшов відповіді на ці питання.
3. А тепер подумай, чи можеш ти це змінити. Я впевнений, що можеш. Навіть один. Почни з себе. Підніми голову і чи вперед. У майбутнє. Подумай, і зроби правильний вибір. Вибір між страхом і свободою, між правом і безправ’ям. Шлях у тисячу миль починається з першого кроку. Упевнений, що інші будуть ставити тебе в приклад. Упевнений, що твоя сім’я буде пишатися тобою, та й ти подивишся сам на себе з повагою.
4. Що потім: Не підтримуй злочинний режим, поговори зі своїми друзями. Поясни, що я тобі постарався донести. Можеш відправити їм мій пост. Звернись у свій університет – поговори з ректором – попроси його висловити підтримку опору. Вийди до Дюка в Одесі – там збираються люди щодня ввечері, щоб висловити свій протест чинному режиму і підтримати опір. Подумай, що ти можеш зробити ще. Поділися зі мною – постараюся зробити те ж саме у Києві.

Якщо у тебе будуть якісь питання, питай – розповім, що реально відбувається в Києві. Сподіваюся, ти запросиш до Одеси, в моє улюблене і рідне місто, яке буде звільнене від загарбників.

З повагою до твого вибору,
одесит Владька