Володимир Андронович Золотун «Дорош»-«Полин»

25 серпня на північній околиці села Мирне Горохівського району, на місці де героїчно поліг керівник Сенкевичівського районного проводу ОУН Володимир Золотун – «Дорош», відбулися пам’ятні заходи, освячення хреста, заупокійна служба. Зібралась родина, священики, жителі Мирного, члени Шумського «Пласту», місцевий загін ВО «Тризуб» ім.С.Бандери, активісти. Лунали повстанські пісні. Гаряче сонце, східний вітер, шум очерету, запах насаджених сосен та ялин…

з
Саме в цей час повертається пам’ять про нього, нашого прадіда, діда, дядька, земляка, який пішов добровольцем боротись за Україну і слід його пропав. Пам’ятали ми про нього завжди, але як саме склалась доля його останніх земних днів стало відомо лише тепер. Бо думаю, що лиш в села де відроджена свідома українська громада, це і Бриків і Мирне, могла повернутись пам’ять про славного сина України щоб бути належно вшанованою.

золотун2
Ще живі місцеві учасники визвольних змагань не пам’ятали про нього. Перечитані спогади повстанців також не давали відповіді на питання про його долю. В численних мартирологах загиблих в боях не було його прізвища. Думаєш собі, скільки їх є тих невідомих могил. І готуючи чергову меморіальну дошку для вшанування відомих та невідомих підпільників мимоволі закрадалася думка, хтозна, може ти віддаєш належне саме йому … Але промислом Божим та невтомною працею людей, яких маю честь називати друзями, таких як історик Ігор Марчук та дослідник Анатолій Соболевський, завдячую здобутим спогадам. А особливо незабутній Марії Савчин, яка на своїх «Тисяча доріг» згадує його, «Дороша», що він з Шумського району… І часом співаючи донечці на ніч повстанську пісню, що закінчується словами «за подвиг йому повстанський салют, з хрестом бойової заслуги» можливо щось підсвідомо і відчував.

золотун3

Отже, Володимир Андронович Золотун «Дорош»-«Полин», довголітній член ОУН. Народився 1923 року в селі Бриків Шумського району у багатодітній селянській родині. В лавах повстанських відділів з 1943 року, Неодноразово приймає участь у боях з німецькими, а згодом російськими окупантами. Після розпуску загонів Української повстанчої армії влився в ряди збройного підпілля. Довгий час працював при охороні та зв’язку керівництва визвольного руху на Волині. З 1949р. керівник проводу ОУН Сенкевичівського району (частина сучасних Луцького та Горохівського районів Волинської області). Сумлінно та жертовно виконував свої обов’язки, жертвуючи своє молоде життя на вівтар Незалежності Батьківщини.

бр-хрест

Нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги.
Із знайдених матеріалів в його бункері можна зробити висновки, чим саме займалося підпілля часу кінця 40-х рр. на терені що був за ним закріплений.
Активних боїв підпілля тоді вже не проводило і в основному це вже була пропагандивна діяльність і зброя була лише для самозахисту. Хоч в бункері її було достатньо, це автомати ППШ і ППД, дві гвинтівки, три пістолети та чимало набоїв до них, вісім гранат ф-1 тощо.
Основний бункер був у с.Несвіч, Він був викопаний на городі одного господаря, мав два виходи, один з клуні, інший на городі. Цим бункером користувалися давно і Орлан (Крайовий провідник на ПЗУЗ) наполягав щоб Дорош найшвидше перебрався в нову криївку, бо сексоти могли вистежити приблизне місце квартирування зв’язкових. Та цього Дорош зробити не встиг.
Повертаючись вночі до криївки Дорош з своїми бойовиками зустріли біля сусіднього хутора дівчину-комсомолку, яку попередили щоб мовчала про те що їх бачила та відпустили. Можливо вона і донесла в МГБ. Чекістсько-військовою групою, яка складалась з росіян, вівся пошук групи повстанців на хуторах села Несвіч 2 січня, але нікого не знайшли. При продовженні облави 3 січня 1950 року, в самому селі Несвіч, о 15-30 год під час обшуку господарства в одного господаря в клуні з допомогою щупа виявили вхід до повстанського бункера. Окупанти оточили господарство і приступили до відкриття люка, відкидаючи солому якою був він прикритий. Повстанці, зрозумівши що їх виявлено, вирішили негайно покинути бункер, оскільки була практика закидати криївку димовою шашкою і присипляти повстанців, щоб взяти їх живими. Відкривши запасний вихід, троє мешканців бункера вискочили на город. Використовувати гранати вони не змогли, під ураження могли попасти жителі господарства. Побачивши підпільників, опергрупа автоматною чергою скошує «Бориса», який покидав бункер останнім. «Дорош» і «Симон» відкривають вогонь по окупантах у відповідь та проривають оточення відступаючи в поле. «Симона» доганяє ворожа куля за кілька сотень метрів. «Дорош» використовуючи пересічну місцевість добивається до сусіднього хутора, бере коня і верхи тікає. Пси комуністичного режиму йдуть слідом 10 кілометрів і о 17-30 год досягають одного з хуторів села Блудів (Мирне) де дізнаються що втікач від’їхав в напрямку іншого хутора села Блудів. Перед тим, очевидно алярмують підмогу з Горохова, в напрямку якого рухався «Дорош». Здавалося б, пів шостої, січень, ніч має сховати. Але о 16-30 сходить повний місяць, який освітлює шлях не тільки повстанцю. Заїхавши на хутір «Дорош» отримує звістку про наближення погоні, та продовжує відступати. Ворожі кулі ранять йому праве плече, але він, міцний фізично, незважає на це. Розривна куля попадає в живіт, а інша валить коня ….. При нім ще дві гранати…. Але сьогодні вони вже не розірвуться. …
Тіла трьох повстанців окупанти забирають до Луцька. Місця їх могил досі невідомі.

69104642_2341256442803217_7617574019323133952_n

69839317_2341256402803221_6853886056220065792_n
Але кров, пролита для великої мети, не засихає, і подвиг нашого героя та його побратимів, як і сучасних героїв російсько-української війни, кличе нас продовжувати працювати і боротись задля здобуття справжньої Української держави.
Слава Україні та її героям!

золотун

P.S. Хочу висловити подяку за допомогу і організацію процесу підготовки та самого заходу людям, який і просити про допомогу не прийшлося, це Анатолій Василюк, Tetyana Kocherhina, Тарас Пелешок. Олена Климчук, жителям села Мирне та їх священику отцю Євгену.

Опубліковано Національна пам'ять.