До річниці УГВР

116144109_921603754985048_5666683144969580363_o

Цього року багато заходів з відзначення знаменних дат в історії українського народу поховав коронавірус. Тим не менш з декількох причин одна подія минулого тижня покликала мене в село Сприня Самбірського району, яке розташоване в передгір’ї Карпат.

У 2020 році виповнилося 76 років з утворення Української Головної Визвольної Ради. Не ювілей. Тому в умовах карантину годі було сподіватись на масовість заходу. Але знаючи ініціаторів щорічного відзначення незмінного станичного Самбірської станиці Братства вояків ОУН-УПА Миколу Петрущака і відомого у Самборі громадського діяча Михайла Шпака, був певний, що вони на поталу злому коронавірусу своє дітище не віддадуть. Так і сталося.

115962541_921603684985055_3525582419351901771_o

Свято відбулося скромно, але за традиційним маршрутом та скороченою програмою. Не було концерту, але влада і громадськість поклали квіти, священики провели поминальну молитву, а Михайло Шпак і Микола Петрущак у своїх промовах нагадали про УГВР та повідомили присутнім про її політичне значення для сьогодення. За своєю якістю офіційна частина цьогорічного дійства була чи не найкраща від тих часів, як у святкуваннях брали участь чільні діячі національно-визвольних змагань Василь Кук, Василь Галаса, Слава Стецько. Досі незабутніми є відзначення 50-ти річчя створення УГВР. Пригадалося урочисте вшанування 55-ої річниці. На щастя, завдяки невтомному відеооператору сл. пам. Ярославові Лемику маємо можливість переглядати відео з відвідин провідниками ОУН Самбора та Сприні у 1999 році.

Мені важливо було зустрітися з учасником національно-визвольної боротьби Миколою Петрущаком, давнім другом моїх батьків. Знаючи, що на початку року йому вже виповнилося 90 років, а також про втрату нещодавно дружини, я був просто вражений його силою духа і тою енергією, що вирує в ньому, не дивлячись на дуже поважні роки і сумну подію. Ось що значить справжній вишкіл повстанця. На жаль через хворобу ще один з організаторів Михайло Шпак вже потребує сторонньої допомоги. Та голос його твердий і чіткий, а думка ясна. Його промови такі самі гучні, як багато років тому. Дай Боже їм здоров’я та ще довго бути з нами. Приємно було мені зустрітися з Василем Спанчаком, Орестом Данчевським та їхніми побратимами, запізнатися з новими друзями.

116255162_921603658318391_96067528994314497_o

Мені хотілося побачити як розвивається виховний заклад, що постав на місці колишнього піонерського табору, якого недалекі чиновники планували позбутися наприкінці минулого століття. Під час відвідин Сприні разом із головою ОУН Стефаном Романівим у 2009 році я бачив, що вже багато почало робитися. Зокрема побудована для дітей чудова їдальня і упорядкована територія табору. Цього разу око милувалося відновленими колибами для проживання таборовиків та новою сценою. Видно, що існуючий на місці проведення УГВР спортивно-туристичний оздоровчий комплекс «Прикарпаття» імені Президента УГВР Кирила Осьмака поступово стає справжнім вишкільним центром української молоді.

У своєму виступі на могилі 40 повстанців в селі Звір Самбірського району, до якого мене запросив друг Микола Петрущак, я підкреслив, що найкращою шаною полеглим борцям за волю України є сприяння вихованню на прикладі їхнього героїчного чину нового покоління українців. В Україні потрібно провадити реальну державну політику з національно-патріотичного виховання учнівської молоді і такі табори для вишколів мають бути створені по всій Україні.

Та найбільш важливим з минулого УГВР є приклад політичної діяльності Організації Українських Націоналістів у напрямку консолідації і координації визвольної боротьби з одвічним нашим ворогом – імперською Росією. У своїй праці щодо залучення якомога більше різних верств українського народу наші попередники завжди обирали найбільш адекватну політичну дію. Настала потреба, і на зміну Українській Військовій Організації постала Організація Українських Націоналістів, яка у свою чергу зусилля зосередила на створенні та розвитку Української Повстанської Армії, а для спільної дії всіх учасників Руху опору покликала до життя УГВР.

Сьогодні Україна зазнала нападу російських імперіалістів. Боротьба проти Москви на всіх фронтах гібридної російсько-української війни була і є основним завданням кожного українця. Ворог нахабний, жорстокий і прагне досягти своєї мети будь-якою ціною. Протистояти йому і здобути перемогу українці можуть тільки спільними зусиллями.

Ми були дуже близько до незворотності державотворчих процесів в Україні. В минулому році до влади прийшли космополіти. Ворог вирішив цим скористатися і взяти реванш. Отже час будівництва червоних ліній для влади вичерпаний. Для перемоги над зовнішнім і внутрішнім ворогом українцям необхідно об’єднатися з метою змусити існуючу владу діяти в українських національних інтересах до часу обрання нової української влади за змістом і духом.

Необхідно зламати зачароване коло українських невдач через розбрат та зневіру. Спільними зусиллями цього можна досягнути. Але треба пам’ятати, що сила об’єднання є у відповідності та відповідальності кожного його учасника. Адже кожне наступне покоління дорікає попередньому у їхній нездатності «тримати стрій» на довгій дистанції. Кожне наступне покоління запевнює суспільство, що зробило висновки і не допустить помилок попередників. Тим не менш, знову наступає на ті самі «граблі».

Зараз, з нагоди 76-ти річчя, хочу звернути увагу, що як тоді об’єднавчу місію здійснювала УГВР, так само сьогодні центром консолідації та координації дій у боротьбі за Україну стає Рух опору капітуляції. Цей важливий політичний чинник з кожним днем набирає сили. Вірю, що перемогу здобудемо, долучившись до активної праці на добро української справи та в ім’я величі Української Самостійної Соборної Держави!

Тарас Рондзістий