Агентурна справа «Спрут»

OUN-map

Юрій Щур

11 березня 1945 року на явці до куратора, агент «Сазанова» повідомила, що у Херсоні по вулиці Совєтській, 24 проживає Марія Гидулянова, син якої Костянтин під час перебування німців у місті очолював групу українських націоналістів. Агентка повідомила також, що на квартирі раніше бачила зброю та агітаційні матеріали. Крім того, періодично там перебував один із керівників місцевої ОУН, який прибув до Херсона із Західної України і мав псевдо «Петрович».

До розробки сім’ї Гидулянових та з’ясування місця перебування Костянтина до справи були також введені агенти «Скибка» та маршрутний агент «Лідочка», яка знала Гидулянова особисто. «Лідочка» під час окупації працювала перекладачем шефа на ковбасній фабриці (досконало володіла німецькою мовою), допомагала військовополоненим красноармійцям і за це звільнена з роботи. Завербована 27 травня 1944 року, отримувала лише позитивні характеристики. Відправлялася у маршрути до міст Одеса, Миколаїв, Донецьк (тоді – Сталіно). Дуже легко входила до людей у довіру.

«Лідочці» вдалося отримати нову інформацію, яка зацікавила «чекістів». З’ясувалося, що розшукуваний оунівць після війни опинився на станції Рутченкове (в межах міста Донецьк), а також те, що про діяльність ОУН у Херсоні, окрім Гидулянових, знає також Наталя Ляшенко, що проживала неподалік від них. В останньої також зупинялися учасники підпілля ОУН, а саме помешкання використовувалося для зберігання агітаційних матеріалів.

Таким чином зібрані матеріали стали основною для заведення 26 березня 1945 року агентурної справи «Спрут», об’єктами розробки стали мати та син Гидулянови, а також Наталя Ляшенко.

Під час розробки агентурної справи співробітникам НКВД вдалося встановити, що Костянтин Гидулянов у 1940 році був призваний до армії. Повернувся до Херсона після нетривалого перебування у німецькому полоні восени 1941 року. Працював перукарем на залізничній станції. Саме там, за даними агентів, Гидулянов познайомився із членами ОУН. За словами Марії Гидулянової, грошей робота сину не приносила, оскільки увесь заробіток він витрачав на викуп із таборів молоді, призначеної на відправку до Німеччини. Звільнених він переховував у себе на квартирі й проводив з ними бесіди на тему державної самостійності України.

Однозначно, «чекістів» цікавила особа «Петровича», якого вважали одним із керівників підпілля ОУН у Херсоні. Та під час розробки справи «Спрут» зібрати більш-менш достатньої інформації про нього співробітники УНКВД не змогли. Встановили лише за допомогою агентури, що окрім «Петровича» ще діяли члени ОУН «Віктор Степовий» та «Іван». А також те, що усі вони заарештовувалися німцями за проведення самостійницької діяльності. Агентура також доносила, що «Петрович» продовжує листування з Марією Гидуляновою (пише листи «від Олі»), але це й усе. Бо «зараз у місті наших хлопців немає нікого … частина із них знаходиться в армії, частина переховується, а кращі люди знаходяться на Західній Україні, бо саме там зараз потрібно працювати».

Вже під час слідства Гидулянов розповідав співкамернику (агент «Сапожник»), що також заарештовувався гестапо й два місяці провів в ув’язненні.

В процесі розробки справи, агентка «Сазанова» повідомила, що Марія Гидулянова підтримує листування із сином, обходячи совєтських цензорів. Допомагала їй у цьому працівниця пошти Олена Паралова, яка під час сортування відбирала листи від Костянтина Гидулянова, не оформлюючи їх, та особисто приносила матері. Співробітники місцевого УНКВД швидко взяли Паралову в обробку, в результаті чого завербували до агентурної мережі й залучили до роботи по агентурній справі «Спрут». Завдяки їй, зокрема, було встановлено точну адресу Костянтина: Рутченкове, шахта №29, вулиця Щорса, 20 кв. 1. Здійснюючи розшукові дії вже безпосередньо на території сучасної Донецької області, співробітникам НКВД вдалося знайти Гидулянова у фільтраційному таборі НКВД №240 й 16 липня 1945 року його доставили до Херсону.

На допитах Костянтин Гидулянов надав свідчення про відому йому діяльність осередків ОУН у Херсоні під час німецької окупації. Фігуранти цих матеріалів були оголошені у розшук. На Марію Гидулянову та Наталію Ляшенко збиралися додаткові матеріали для арешту, який зрештою не забарився (30 серпня 1945 року). Вже перебуваючи в ув’язненні, Костянтин зміг передати матері записку, в якій написав, що вдома буде не скоро, прохав не хвилюватися за нього, бо «нічого страшного немає».

Рідна тітка Костянтина Гидулянова, яка не поділяла його поглядів, у розмові із агенткою «Лідочкою» повідомила, що попереджала його про небезпеку того, чим він займається, на що отримала відповідь: «Я буду мститися Совєтській владі за батька, за мати та за себе». Батько Костянтина Гидулянова був репресований у 1937 році і більше сімя про нього даних не мала.

Під час слідства було встановлено, що до ОУН Гидулянов був залучений господарським референтом з Миколаєва Віктором Бондаренком («Віктором»). Від останнього та ще від Василя Стаднія отримував агітаційні листівки та літературу, які поширював серед місцевого населення. Крім того, виходило так, що «Петровича» та «Олю» загітував до ОУН саме Гидулянов. Марія Гидулянова та Наталія Ляшенко були звинувачені перш за все, як утримувачі конспіративних квартир ОУН, які також належали до підпілля й переховували та поширювали самостійницькі листівки й видання.

Слідчий, який готував обвинувальний висновок, пропонував справу на об’єктів розробки «Спрут» направити на розгляд Особого Совєщанія при НКВД СССР, пропонуючи засудити Костянтина та Марію Гидулянових кожного до 10 років таборів, а Наталію Ляшенко – до 5 років.

Опубліковано Національна пам'ять.