З нагоди Дня Рідної Мови хотілося б ще актуалізувати важливе питання. Російський культурний расизм виявляється не тільки в запереченні існування української мови чи негативному сприйнятті самого факту мовлення українською. Об’єктом терору та знищення стають безпосередні носії мови, а насамперед ті, хто є активними творцями мови – викладачі, вчителі, мовознавці, літературознавці, письменники. Саме тому, слідом за брутальним втручанням в український правопис, однією доповіддю Андрія Хвилі на нараді ЦК КП(б)У «Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті» (1933) було розпочато не тільки уніфікацію всіх словників на російський лад, а й проголошено кампанію з переслідування мовознавців. Попередня робота Інституту мовознавства оголошена буржуазно-націоналістичною: «особливо велику шкідницьку роботу провели українські націоналісти на мовному фронті, намагаючись відірвати розвиток української мови від мови російської».
«Гріхом» українських мовознавців стало те, що вони займалися плеканням української мови, не беручи за взірець російську!
Цей культурний і мовний расизм призвів до знищення Інституту мовознавства, більша частина працівників відправилася на смерть та заслання. Натомість, комуністичні керманичі України буквально «на коліні» почали переписувати редакцію українського правопису, вимагаючи максимального уподібнення його до російського.
Вже в 1938 році було прийнято постанови про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України та обов’язкове вивчення російської мови в усіх школах національних республік та областей.
Тільки за час сталінського терору було знищено 246 українських письменників, з орієнтовно 30 000 всіх представників української інтелігенції.
Кількість українських письменників – утікачів з Радянського Союзу під час Другої Світової війни – сягала до 370 осіб, з яких мінімум 100 належали до письменників Центральної, Східної та Південної України.
Саме тому, коли російська пропаганда та її добровільні помічники в Україні розповідають про те, що мова «не важлива» – вони полюють на наївних українських громадян, що не знають ані власної історії, ані послідовної політики російського культурного расизму.
Для російського культурного расизму – знищення української мови, переведення її в розряд мови для збиткування, жартів про недолугих аграріїв, маргіналізація носіїв української є одним з ефективних засобів боротьби з Україною та українським народом. Не випадково, що культурний расизм є провідною ідеєю доктрини «Русскій Донбасс», яка проголошує побудову ідентичності виключно на російській мові, а українців взагалі не вважає окремим народом від російського.
Україна – єдина домівка для української мови. В якій постане і правда, і воля. Мова – важлива!
Станіслав Федорчук
