Міркування про Раду Безпеки Організації Об’єднаних Нації в контексті українських справ або чи марні сподівання?

un-ua2

Цьогорічні грудневі річниці важливих подій при ООН ще з 1940-их років (Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього була прийнята 9 грудня 1948 року, а також Загальна декларація прав людини прийнята день пізніше) заставили зокрема мене подумати про сьогоднішні події, щодо України чим повинна би займатися РБООН та взагалі ефективність ООН та міжнародних організацій. До речі сам Президент України Петро Порошенко недавно відбув зустріч з Міністром Закордонних Справ Польщі де на першому місці обговорено підтримку Польщі України на форумі РБООН. Польща у цих двох роках 2018-19 займає місце не постійного члена РБООН і являється стратегічним союзником України. Тільки що це фактично означає?

Справу Азовського конфлікту і чергового насилля Москви над Україною розглядалося в РБООН 26 листопада ц.р. тобто тільки один день після самого інциденту. Розгляд відбувся на прохання Постійного представництва України при ООН. Україна не є членом РБООН сьогодні, а була у 2016-17 роках. В РБООН щодо не постійного членства існує процес чергування. Сьогодні працюють такі держав: постійні США, Російська Федерація, Китай, Франція і Об’єднане Королівство і не постійні Кувейт, Нідерланди, Польща, Швеція, Болівія,Казахстан, Кот д’Івуарі, Екваторіальна Гінея, Ефіопія і Перу.

Спритна РФ зуміла поставити як звичайно для збаламучення дійсності перед проханням України пропозицію розглянути справу порушення границі РФ. Ця пропозиція була відкинена сьома державами: Францією, Кувейтом, Нідерландами, Польщею, Швецією, Об’єднаним Королівством та США. Одначе чотири країни, а саме Болівія, Китай Казахстан і РФ підтримали цю ясно провокаційну пропозицію Москви. Решта держав-членів РНБО стримались. Отже остаточно слухалась справа України і конфлікту на Азовському морі.

Реферувала справу Розмері ДіКарло, Заступник генерального секретаря ООН з політичних питань. Пані ДіКарло фактично по суті тільки висловила занепокоєння ООН поглибленням конфлікту, що відбувається на східній Україні та анексію Криму. Вона також попросила обидві сторони здержатись від дальших дій. До речі вона ствердила, що незалежно сама ООН не може підтвердити вірність інформацій але здається кілька українських моряків були поранені коли бодай один корабель РФ перейняв контроль над трьома українськими кораблями у Керченські притоці поруч Криму. Правда вона підкреслила потребу повного пошанування суверенності та територіальної цілісності України.

Представники США, Об’єднаного Королівства (ОК), Франції, Польщі, Швеції Нідерландів, підтримали в окремих виступах претензії України. До речі представниця США підтвердила продовження санкцій проти РФ та сказала що події з 25 листопада тільки погіршили відносини США-Росії. Представник ОК заявив “Росія не сміє переписувати історію міняючи реальність на землі” та назвав РФ “безвідповідальною”. Франція у виступі заявилась рішуче по стороні України включаючи заяву що вона виступає в імені Німеччини також. Решта виступів були відносно формальними згідно з протоколом РБООН, що хіба треба висловитися. Тільки РФ гостро атакувала Україну і форум РБООН та підкреслювала на кожному кроці, що Крим у наслідку референдуму це російська територія і фактично РБООН не повинна мати нічого до цього питання. Представник України давав приклади історії російських агресій так далеко як з 1939 року коли СССР заатакував Фінляндію і тоді обвинуватив саму Фінляндію розпочинаючи т. зв Зимову війну, а також подав перебіг останніх подій на Азовському морі з покликанням на міжнародні домовленості, а також на Мінські угоди. Багато з промовців покликалися на Мінські домовленості, а представник РФ звернув увагу що у Мінських домовленостях немає і згадки про Крим.

От і все. У результаті не було будь якого результату. У дискусії ніхто не переміг і ніхто не був переможеним. Від 26 листопада не було більше сесій РБООН присвячених цій темі. Дійсний стан у протоці і суб’єктами інциденту залишився незмінним або ще гіршим. Українські кораблі далі під контролем Москви, а українських моряків під арештом, їх забрали у Москву, де вони перебувають у СІЗО в Лефортово в’язниці. Керченську притоку вповні контролює як і Азовське море Москва. Були думки, щоби військовий альянс НАТО проявив свою силу і волю закриваючи Босфор для московських кораблів, але ця думка поки що не втілилась і ледве чи зреалізується бо член НАТО Туреччина яка сьогодні дружить через свого президента Ердогана з Путіним може стати на перешкоді.

Ці події на форумі ООН показують до значної міри марність цієї установи у питаннях захисту та безпеку. На жаль, згадуючи при конвенціях і деклараціях і геноциди і людські права, ці питання подібно є марними в ООН. Це очевидно не означає, що ООН і міжнародні інституції не потрібні. До речі, їх треба розбудовувати. Може колись ці установи стануть ефективними. Над цим треба працювати.

Одначе, щодо України, чи не час виробляти стратегію власної боротьби з Москвою у Міністерстві Оборони України і у Раді Національної Безпеки і Оборони України. Саме проголошення воєнного стан, зібрання Президента України у військову уніформ та сподівання на милість чужинців не розв’язує проблеми.

12 грудня 2018 року Аскольд С. Лозинський

Поділитись
Коментарі

Читайте також

Мультимедіа