Кожного разу, коли мова заходить про Росію й її системних гвинтиків, зґвалтованих покручів підданих – «рассєян», варто пам’ятати дві аксіоматичні речі.
Перше, Московщина не піддається раціональному аналізу.
«Умом Рассіі нє понять, аршіном общім нє ізмєрить» (Тютчев).
Раціоналістичні намагання Заходу її зрозуміти, проаналізувати ніколи не давали і не дають результату.
Чужинці не розуміють нічого з того, що робиться в Росії (М. Літвінов).
Бо, як писав Євген Маланюк (один з небагатьох, хто осягнув чорну діру московитів на місці душі зґвалтованих підданих): «явище большевизму (читай історичного етапу московщини Ю.С.) занадто складне, многолике й несхопне більш або менш науковоподібним словництвом, як взагалі більш або менш раціоналізованим розсудком». Бо там більше демонізму і брехні, ніж раціонального.
Брехня – це не лише дитя сатани, це ще й постійний продукт Московщини.
І тут український народ виявився найкращим аналітиком і візіонером.
Ось лише маленька частина спостережень українців над північними ординцями:
«Казав москаль право, та й збрехав браво»
«Брехали москалі споконвіку й брехати будуть»
«Москаль як не збрехне, так не дихне»
«Щоб москаль не збрехав треба аби влітку сніг впав».
«Так москаль бреше, аж вуха в’януть»
«Так москаль бреше, хоч святих винось і сам тікай».
«Так москаль плутає, що й сам кінця не знайде».
«Така у москаля правда, як на вербі груші».
«Така то правда москаля, як пси траву їдять».
«Не так страшно від брехні корчмаря у корчмі, як від брехень москаля під корчмою».
«Москалі набрешуть так, що й волами не звезеш».
«Москаль як не збреше, то вкраде».
«Москаль медом помаже та красно розкаже, тільки мед той гіркий і кривавий…»
«Москаль збрехав раніше, ніж Бог слово сказав».
«Москаль коли спить – і тоді бреше».
«Москалеве слово не варте й полови».
«Бреше, як моск!»
«Бреше москаль, немов старий цап».
«Брехали москалі споконвіку й брехати будуть».
Без розуміння цих засадничих аксіом будь-які стратегії щодо Москви будуть недієвими.
Не осягнувши суті цього зґвалтованого покруча, абсолютного симулякра, політичної «ракової пухлини», що вбивши здорову клітину, уявляє тепер себе нею і намагається переналаштувати під себе (себто вбити) все навколо, рухатися далі просто неможливо…
Юрій Сиротюк
