Хто нерешкоджає використати досвід Ізраїля?

ukr-israel(sov)

Йосиф Сірка

Військовий парад з нагоди 27-ої річниці незалежности та 100-річча Української держави був доказом того, що українці мають чим гордитись. Техніка різноманітної зброї від автомата до ракети, від броньовика до винищувачів та гвинтокрилів – це військовий арсенал, який би викликав гордість у будь-якої країни, навіть у Ізраїля, який відомий не тільки своєю високою моралю та патріотизмом, але й першокласним озброєнням.

Правду кажучи, Ізраїль повинен стати для українців прикладом відваги, рішучости, професійних дій політиків і військовиків. Між Україною та Ізраїлем існує дуже багато спільного не тільки з історичної перспективи, але й зі щоденної ситуації.

По-перше, ізраїльський народ був бездержавним довший період від українців, але йому вдалося понад 70 років тому (14 травня 1948 р.) проголосити свою державу, яка щодня змушена пильнувати свою незалежність. Незалежна Українська Народа Республіка була проголошена 22 січня 1918 р., тобто, понад 100 років тому, але російський імперіаліст, який на той час вже змінив свою назву спричинився до того, що уряд УНР змушений був перейти в екзиль. Доречно пригадати, що саме у в УНР вперше не тільки на Европейському континенті появився іврит на українських паперових купюрах, тобто: поряд з українською, польською і російською був і іврит. Слід додати, що Ізраїль не зазнав такої долі, яка випала УНР – існування в екзилі за час комуністичної диктатури спричинилося до того, що 1991 р. неуки з історії України самі не розуміли, що йдеться про відновлення Незалежности, яка була проголошена і визнана іншими державами ще в січні 1918 р..

По-друге, євреї, через свою розпорошеність по всьому світу були ще в гіршому стані, ніж українці, які все ж таки жили на своїй споконвічній території, але терпіли від різних імперій. Зрештою, обидва народи зазнали ґеноциду у ХХ-ому ст. – євреї від нацистських, а українці від большевицьких злочинців.

По-третє, деяка подібність є й щодо стану івриту та української мови. Якщо іврит увійшов майже у забуття через відсутність держави, через велику розпорошеність євреїв, то українську мову імперський московський окупант намагався століттями не тільки заборонити, але й не визнавати її мовою. Кремлівський ватажок Путін досі не хоче визнати українського народу і мови, в чому має активну підтримку московської церкви, яка твердить, що „українська мова богу неугодна” (тобто, вона є, але „неугодна”).

По-четверте, сучасна ситуація України та Ізраїлю вказує також на небезпеку, яка загрожує не тільки окремим громадянам, але й всьому народу.

Хочу зупинитись саме на четвертому пукті, оскільки від підходу до рішення проблем, від рішучих кроків ізраїльської влади і армії повинна б вчитись українська влада, політики та армія. Ізраїльтяни мають щодня до діла з різними групами терористів, які всякими методами намагаються чимось пошкодити Ізраїлю. Терористські атаки на Ізраїль нагадують щоденні напади російських і нею оплачуваних терористів на сході України. Різницю, щодо боротьби з ворогом в Ізраїлі і в Україні, як то кажуть в народі: „і сліпий побачить”!

Ізраїльські захисники нещадно карають тих, хто посягає на життя громадян Ізраїля, їх не зупиняє навіть державний кордон – палестинців, чи Сірії, якщо йдеться про вбивство, ракетні обстріли, чи іншу небезпеку для Ізраїля. І саме тут бачимо велику різницю між українською владою та її військовим командуванням у ситуаціях, коли майже щодня гинуть українські солдати або мирне населення. І справа тут не у міжнародному кордоні, з яким має до діла Ізраїль, але у тому, як влада ставиться до терористів (пригадаймо „успіхи” АТО), чим їм відповідає!

В різних репортажах з лінії фронту часто чуємо: ворог стріляв по нас зі забороненї і незабороненої зброї, але ми дотримуємось угоди тиші. Як можна „дотримуватись” чогось, що вже четвертий рік відсутнє на російсько-українському фронті – миру, тобто, відсутність будь-якої стрілянини, від якої гинуть цивільні і солдати?

За роки тзв. миру Росія не дотримувалася угоди ні одного дня. Вона вірна своїй традиції – підпис, як обіцянка, яка дозволяє вдосконалювати гібридну війну, яку дуже легко вдається провадити не тільки проти України. Цю гібридну війну вперше було запроваджено проти Чеченської Республіки Ічкерії, коли Путін перетворив підпис свого попередника про визнання незалежности Чечні на гібридний документ. Так він зробив і з Грузією та Україною, на якій „вдосконалив” своє ведення гібридної війни, що й перетворив у анексію Криму та окупацію частини східної України.

Зрештою, Путін, як вихованець школи КҐБ, „вдосконалив” і поширив гібридну війну не тільки на таких національних керівників, якими були, Коновалець, Бандера та Ребет, але й на своїх „дисилентів”, якими стали Литвиненко, Скрипаль та десятки інших, смерть яких не набрала великого розголошення.

Все це відомо не всім українським політикам, українцям взагалі, але постійні страшилки про другу найбільшу армію у світі, про атомні бомби, про неможливість виграти війну проти такого монстра, стають не правдою, але виправданням неохоти, а може нездатності скорумпованих політиків та офіцерів бути рішучими.

Історія нас вчить, що були не раз випадки, коли великан програв малому (першим таким випадком, згідно з біблійським переказом, було единоборство філістилянина-велетня Ґоліата з пастухом Давидом), а за нашої пам’яті маленька країна Фінляндія 1939 р. непрограла війну велетневі-СССР (трохи більше 3-ох мільйонів населення, число війська якого не перевершувало 400 тисяч, завдало втрат московському загарбникові (1.8 мільйона солдат – 200 тисяч загиблих), хоч країна втратила деякі частини території, які й досі чомусь належать РФ. Зрештою і В’єтнам не здався велетневі США, а Афґаністан досі морочить голови усім найпотужнішим державам і не дає можливості їм проголосити перемогу. Та все ж, найращим прикладом того, що перемає не кількість, є існування Ізраїля, населення якого становить меньше 10% населення вороже наставлених до нього арабських країн.

Отже, справа не в кількості, але в якості боротьби з ворогом. Тому слід українській владі попросити ізраїльських фахівців, які б фаховими порадами допомогли українцям очистити українську територію від нечисті, яка забруднює українську землю та щодня вбиває, чи калічить українських громадян та їхніх захисників.

Із тих українських патріотів, які полегли за час тзв. миру і тиші (за час тзв. АТО і ООС), із тих, які покаліченні лікуються в домашніх і закордонних закладах, можна вже було давно сформувати хоч пів дивізії, яка була б здатна витиснути бандитів за межі української держави і стати на захист її кордонів.

Демонстрація наймодернішої військової техніки та зброї буде цілковитою витратою коштів на „показуху”, якщо влада і військо не будуть здатні очистити українську територію і укріпити державний кордон. Московський аґресор не звертав увагу на жодні попередження, коли окуповував Крим та схід України, він лише твердив і твердить, що „допомагає соотєчественнікам” по мові. Важко собі уявити, що б трапилось у цілому світі, коли б таке гасло висунула Великобританія, чи США, де ще у світі залишився б „безпечний”острів без англомовних „соотєчественніков”.

Совєтська пропаґанда любила хвалитися, що Сталін провів військовий парад у Москві, коли німецька армія стояла перед Москвою і танки та солдати пішли прямо з військового параду на фронт. Звичайно, ніхто такого наказу не чекав від Порошенка, але за смерть вбитих і поранени захисників України, які стали жертвами ворожої аґресії на російсько-українському фронті на сході України, день перед 27-ою річницею Незалежности, слід було використати ізраїльський досвід – знищити зброю і тих, хто полює на українських захисників своєї території. Зрештою, ворогові конче потрібно показати, що українське командування не терпітиме, щоб українських захисників Батьківщини розстрілювали мов зайців, в той час, коли модерна зброя і техніка вживається мов реклама на військовому параді.

Показування зброї і техніки, яким займається українська влада дорівнє „відважному”, який у кишені показує своєму противникові комбінацю з трьох пальців, тобто – дулю.

sirkagoodТому слід пам’ятати, що сила полягає не у показі, але в дії і українці будуть щасливішими, коли їх нагороджуватимуть не посмертно, але за життя і не тільки за військову хоробрість, але й за новаторські ідеї, від яких усім буде краще. І тут українцям також слід приглянутись до ізраїльтян, з якими їх об’єднує так багато страждань на їхньому шляху до проголошення і збереження НЕЗАЛЕЖНОСТИ.

Торонто, 26.8.18 р.

Опубліковано Аналітика.