Феномен Надії Савченко як дзеркало української суспільної душі

Screenshot - 03302018 - 04:11:15 PM

(Націософський етюд)

Піднесення й надзвичайна популярність один час в українському політикумі людини з посередніми розумовими здібностями, без елементарних ідеологічних та світоглядних принципів, без політичної біографії й особливої особистої харизми змушує задуматися над ментальними й ідейними основами нашого суспільства. Очевидно, що у феномені простакуватої літунки знайшли своє відображення ті психологічні комплекси, моральна ущербність, культурно-національна недоформованість українського суспільства, які витворилися за довгі століття нашої бездержавності, постколоніальної стагнації, внутрішньої поруйнованості й розщепленості. Тож вартує осмислити цей феномен.

Головною проблемою національного буття кожного народу є відсутність в нього характеру і якісних світоглядних ідеалів. Перше позбавляє народ вольовитості і дисципліни при розв’язуванні складних національних і політичних завдань, друге дезорієнтує його у вартощах і пріоритетах, перешкоджає цілеспрямованості в історичних процесах. Зрозуміло, що сильним характером і правильними ідеалами можуть похвалитися народи з давньою і міцною державницькою традицією, які у свій час загартувалися в горнилі героїчного націоналізму, випрацювали собі високу громадянську й естетичну культуру. До таких ми зараховуємо насамперед англійців і голландців, французів і данців, швейцарців і шведів, угорців і поляків, іспанців і німців. Останні два народи прийшли, правда, до націоналізму через тривалий період імперіалізму, який заклав у їхню свідомість забагато шовінізму і зверхності, і тому мали багато історичних проблем, як мають їх сьогодні частково подібні до них росіяни. У новітню добу яскравий державницький націоналізм продемонстрували американці й австралійці, які створили надуспішні суспільства. До висот націоналізму зуміла піднятися з руїн бездержавності й національного занепаду велика група менших європейських народів: ірландці й норвежці, фіни й естонці, чехи і хорвати, литовці і латвійці, словенці і румуни, які змогли успішно вирішити низку культурно-національних проблем і відповісти на виклики історії в ХХ ст.

Українці належать до категорії протилежних народів, які, великою міро через зовнішні удари й експансію, не створили собі ефективної програми націоналізму, не витворили якісних еліт, не загартували свій національний характер героїчними змаганнями і твердою волею, а тепер, закономірно, розсипалися у хаосі ліберальницького космополітизму, який насунувся на них після падіння СРСР. Головною ознакою таких народів є історична дезорієнтованість і невміння обирати собі гідних лідерів.

Феномен Надії Савченко, яка свого часу мала найвищий рейтинг довіри в країні, підтвердив це правило і допомагає нам ще раз із сумом поглянути на вади і комплекси української суспільної душі.

У чому був секрет її успіху? На наш погляд, він будувався на таких, переважно приховуваних суспільних уявленнях, які артикулювалися в масі лише стихійно, «на кухні».

«Вона не має ніяких високих ідей» – це страх здрібнілого суспільства перед складними і важкими завданнями, які завжди ставить історія, це його ілюзія, що стрибнути до етапу успіхів можна легко і просто.

2133825

«Вона доступна і щира, правдива революціонерка» – це химерність уявлень про політику, в якій перемагають ті, що пропонують прості рішення, мають тверду руку, приваблюють до себе юрбу; в сьогоднішній Україні, справді, такі політики постійно виходять наверх, керують державою, мають популярність – цей тип політичного хама-популіста ідеально відображає колективний образ Шуфрича-Ляшка-Рабіновича, який панує в наших ЗМІ, однак це не означає, що такий тип політика є потрібним і рятівним для держави, якраз навпаки: він постійно заводить її в нетрі беззаконня, цинізму і великої брехні.

«Вона не має виробленого світогляду» – це примітивна переконаність у тому, що «світ – простий», що національне буття не вимагає ніяких складних завдань, стратегій, планів і дій.

«Вона не має особливої прив’язаності до національної традиції й глибини» – це обман вкрай зденаціоналізованого, космополітизованого суспільства в тому, що національне – обтяжує, завдає зайвих проблем.

«Вона не має ніякого громадянського досвіду» – це ілюзія несформованого, безпринципного суспільства про те, що складні проблеми політичного життя можуть розв’язувати непрофесіонали.

«Вона некультурна і простакувата – і це класно» – це плебейська підозрілість до всього високого, складного і шляхетного й одночасна схильність до чогось вульгарного і невибагливого як до нібито «справжніх простонародних істин».

«Вона як військова зламає всі принципи і рішуче розчистить дорогу до змін в країні» – це оманливе бачення політики як простору не правил, а емоцій, не демократичних принципів, а хитрої гри; хоча безпринципність і хитрощі зараз у нас перемагають, але це не означає, що вони є благом і ліками для політичного розвитку суспільства.

«Вона типова малороска – говорить суржиком, має всі постсовєтські уявлення і чесноти, не має ніякої національної твердості» – це типове сприйняття України як національно безликого, громадянськи зім’ятого, хаотичного соціального простору, який нібито не потребує ніякої національної виразності, послідовності, суворої принциповості.

Тож осмислюючи «буремний» феномен Надії Савченко, нам вартувало б задуматися не так про цю особу, за всіма вимірами невиразну і ніяку, як про глибокі ментальні і моральні вади та психологічні комплекси сучасного українства. Цей «кіндер-сюрприз» підготувала для нас Москва і суттєво закаламутила нам політичну воду. Ще одного «кіндер-сюрприза» (С.Вакарчука) зараз, ось уже рік, готує нам Вашинґтон як «майбутнього президента». Цікаво, на які саме психологічні комплекси українського суспільства буде розрахований його імідж?

Олег БАГАН, Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова

Опубліковано Аналітика, Головне.