Український цвинтар в Лауфен

LAUFEN – ЛAУФЕН

В Німеччині, в Баварії, недалеко границі з Aвстрією знаходиться Український цвинтар, де поховані наші земляки.

В Інтернетській мережі є сторінка, на якій в німецькій мові є опис табору, де перебували працівники, яких примусововивезлифашистські окупанти ізїх батьківщини, з Україною включно.

http://www.dpcamps.org/Friedelreut.html

Отож: в околиці Traunstein знаходиться село Schönram, – це мальовнича і болотиста місцевість. В цьому районі в роках 1933 до 1940 знаходився Національний німецький табір праці (RAD), де в казармах-бараках перебували молоді “робочі сили”, які навчалися націонал-соціялістичної ідеології.

В останні два роки війни (1944/45), ті казарми служили, як ізольований табір примусової праці для чужинців-робітників, хворих на туберкульоз.

…- “Близько 150 хворих робітників в цих казармах були в основному з України. Пацієнти могли вільно пересуватися в таборі, просили вони у місцевих фермерів молока і хліба і були присутні на похоронах своїх товаришів по недолі “.

Після 1945 року бараки були використані як табір біженців війни. З 1950 р. Лісова баварська служба почали зносити старі бараки і відновлювати лісові масиви, насаджували дерева, кущі.

Ми їхали в суботу 29.9.2012 року з Надею й Олею почерез місто Розенгайм, де підчас війни перебували наші батьки – до Лауфен.

При дорозі до місцевості Лауфен (Laufen), проїхавши через село Леобендорф (Leobendorf), майже невидима, невелика піщана доріжка веде в ліс. Видніє там напис : Український цвинтар.

Він оточений дерев’яним парканом. На його терені стоять кілька скромних кам’яних хрестів (подібні до наших бруснянських, тобто таких, як на цвинтарі в батьківському селі Старе Брусно, що зараз в Польщі). Це місце останнього спочинку п’ятдесяти чотирьох українців і одного грека. Біля вхідної фіртки стоїть пропам’ятний камінь з плитою, на якій написано по українськи і по німецьки: …- У тиші, спокої цих лісів,спочувають 54 українців і 1 грек померших від хвороби , – вони під час Другої Світової війни були змушені працювати в Німеччині, 1944/45.

І ще:…- У повазі до їх жертви, в 1975 році, німецька комісія по військових могилах, Баварії, виділила це місце спочинку. Гідність людини є неподільною. Комісії по військових могилах.

Ця меморіяльна дошка була встановлена в 1975 році Комісією німецьких військових поховань.: “Людська гідність є неподільною”. Один з ключових уроків з німецького минулого …

Доріжка дальше веде до старих буків, дерев, яких нa території цвинтаря доволі багато.

На цвинтарі знаходиться ще й інший меморіяльний камінь з різьбленою аркою образ Марії, Мати Божої, з Агнцем Божим – мозаїка .

У траві табличками з іменами померлих. Хто тут похований?

Вони працювали в основному як виробники зброї, або на фермах, в складних умовах. Погане харчування й важкі умови праці привело робітників до хворіб або ранньої смерті.

Колишній німецький табір в селі Schoenram, використовувався як місце перебування хворих. В основному це були українці, але перебували там й французи, греки й італійські робітники, що виділяються на ‘MUNA, де був підземний склад боєприпасів у Traunreut для виробництва отруйного газу. Багато з них померли від туберкульозу в таборі.

Не можна збутися почуття самотності, коли проходиш через кладовище в день пізньої осені, коли читаєш імена похованих, намагаючись розшифрувати долі людей, що лежать тут у чужій землі далеко від своєї батьківщини.

Спочатку на цьому кладовищі було поховано 60 померлих: 39 чоловіків, 20 жінок і 1 невідомий. Пізніше, в 1950 році чотирьох французів були ексгумовані і повернуто їх до Франції, а в 1958 році один італієць був ексгумовані і перепохований в Мюнхені.

Середній вік похованих був 26, наймолодшому 14, а найстаршому 68.

Імена похованих українців на згаданому цвинтарі: (фото)

Подаю лінк до інтернетської сторінки, де опиисується, хто там похований.

http://www.dpcamps.org/Friedelreut.html

Що року на початку листопада українці Мюнхену разом з місцевими німцями приходять на цей цвинтар віддати шану похованим. Відправляється панахида українським і німецьким священикам, після чого присутні сходяться на поминки.