У рамках цьогорічного «Тижня антирасизму», що проходив у березні, Німецько-Українське Товариство Гайдельберґ Райн-Неккар» (DUG- Rhein-Neckar e.V.) представило громадськості гостроактуальну тему – права людини. „Людська гідність – це право кожної людини, яке закріплене в законах Хартії людських прав».
Організатором та керівником цього заходу був Андрій Капроцький, представник організації DACH-ОUOD, центрального громадського органу, який представляє українців у Німеччині.
У презентації, яке відбулося у відео-форматі через інтерв’ю з Андрієм Васьковичем, який є довголітнім представником гуманітарних структур Німеччини – католицької «Карітас» та протестантської «Діяконії» в Україні, широка авдиторія отримала детальне уявлення про щоденну роботу названих організацій. Було надано конкретну матеріальну допомогу в Україні для ліквідації наслідків стихійних лих: необхідні теплі ковдри, теплий одяг, взуття та продуктові пайки для індивідуального розподілу. Навіть невелика фінансова підтримка здатна допомогти, даючи людям можливість самостійно придбати ліки чи продукти харчування. Війна проти України сформувала справжнє почуття спільноти – кожен готовий піклуватися про нужденних і виснажених у своєму районі та особистому оточенні.
Про великі страждання дізнаємося з конкретних прикладів, таких як порятунок людей, яких врятували після того, як цивільні будинки були уражені ракетами. Ці люди отримають лікування їхньої травми і перебувають в розселенні, наприклад – вісім осіб ділять невелику кімнату. Багато хто повертається з тісного житла до своїх зруйнованих домівок, де знаходять притулок у зруйнованих підвалах. Це можна пояснити тим, що після розпаду Совєтського Союзу люди в Україні мали змогу приватизувати свої квартири, отримавши таким чином право власності та безпеку свого житла.
Діти не є «супутними втратами» у війні Росії в Україні, а стали радше жертвами цілеспрямованої та агресивної державної політики Російської Федерації. Дітей та їхні травми використовують як зброю зі стратегічною метою окупантів – зламати волю громади до спротиву.
У відео неодноразово показували випадки викрадення дітей у батьків за допомогою різних хитрощів як, наприклад, обіцянкою захистити табори відпочинку молоді, нібито, для лікування ран від війни. Діти зникли, їх не можна знайти, а батьки не мають жодної інформації про місце перебування своїх дітей, чи про їхню подальшу долю. Йдеться про тисячі дітей. У рідкісних випадках дітям вдалося втекти з Росії після кількох років, або їм казали, що їхні батьки втекли за кордон і покинули дітей напризволяще. Тому їх передали до сиротинців. Їхню ідентичність стерли, діти отримали нові імена та російські паспорти, вони були змушені відвідувати російські школи. Дітей підготували до воєнізованих формувань, а невдовзі відправили на передову проти України для участі у військових операціях.
З початку війни на Донбасі, в Криму створили «Реґіональний центр з прав людини», який потім переїхав до Києва, до його складу входять правозахисники та юристи.
Ліберальні юристи з Німеччини, такі як старший прокурор Клаус Гофманн із Фрайбурґу, понад два роки активно працювали в Києві в прокуратурі, щоб визначити російські воєнні злочини – вони визнали та задокументовали список 144 000 воєнних злочинів.
«Разом ми сильні» – це гасло культивується та живе тут у співпраці з цілим рядом українських асоціяцій, таких як «ЛЕЛЕКИ e.V.», „Приятельськтй гурт українських ВЕТЕРАНІВ південь e.V.», «Приятельський гурт без кордоні e.V.». На запрошення прийшли від «Німецько-Українського Товариства Гайльбронн» (DUG-Heilbronn e.V.) -Анастасія Козак – голова, та Олена Хаваліц – заступник голови. На знак солідарності з цим заходом, який зростав у свідомості німецького суспільства через щорічне проведення офіційного «Тижня антирасизму».
Ми звернулися до організаторів заходу з проханням, щоб саме з такою тематикою виступати в Гайльбронні на «День прав людини», який плануємо відбути 10 грудня 2026 року. Цей «День» набирає змісту та вагомості в німецькому суспільстві, коли про нього постійно нагадують. Саме такий «Міжнародний День» відзначали щорічно американці з африканським корінням від 1965 року. Після закінчення «Холодної війни» 1 серпня 1975р. підписали т.вз. «Гельсінську Угоду». Москва, яка стояла перед економічним колапсом і хотіла в себе проводити Олімпійські Ігри в 1980 р., дала згоду на свій підпис під цим документом. Тим самим вона давала згоду, що в Совєтському Союзі будуть шанувати та дотримуватися «Хартії прав і основних свобод людини».
В «Гельсінській угоді» йдеться про безпеку і співобітництво між країнами, але у т.зв. третьому, «гуманітарному кошику» угода вимагала також дотримуватися зобов’язання до свободи вільного пересування, контактів, інформації та культури. В ній були закріплені теж непорушність кордонів і принципи територіяльної цілісності держав.
Москва не передбачала й не уявляла собі масштаб протесту представників з покоління українських «Шестидесятників», руху спротиву та «Руху за Легалізацію УГКЦ». На додаток, в Україні у 1976 р. створилася Українська Гельсінська Група, яка у 1988р. перетворилася в УГСпілку. Вони писали звернення до ООН і до Європарламенту. З часом українські автори свої вимоги розширювали від дотримання «свобод і прав людини» – до реалізації національної свободи і право на політичне самовизначення народів. У країнах т.зв. Соцтабору та в Москві поширювався рух дисидентів. Натомість у Східному Берліні та інших містах зростав народний протестний рух проти комуністичної влади, який завершився політичним об’єднанням двох частин країни в об’єднану і суверенну Німеччину. Це призвело вкінці до вікопомної історичної події – разом з політика «Ґласность та Перестройки» російського Президента Михайла Ґорбачова остаточного розвалу російської імперії у формі комуністичного СССР, і до проголошення незалежних національних держав.
31.03.2026 Анастасія Козак – Голова громадської організації «Німецько-Українське товариство в Гайльбронні»
Андрій Васькович і Юлія Козак
Андрій Васькович також молодим почав діяти: 1986 в Вільд-Бадкройт на науковому Сімпосіумі в підготовці до 1000-ліття Хрещення Руси-України
