У Львові відбулися заходи з нагоди 100-річчя від дня народження Ірини Сеник — членкині Організації українських націоналістів. Від міської влади був перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко. Представники громадськості та науковці поклали квіти та лампадки до її могили на полі почесних поховань Личаківського кладовища.
До сторіччя діячки на її могилі представники влади, духовенства, військовослужбовці та небайдужі львів’яни помолились та виконали Державний Гімн України.
За свою проукраїнську діяльність Ірина Сеник загалом провела 34 роки життя в тюрмах, концтаборах і засланнях.
У 1998 році на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій у м. Рочестер (США) її було визнано однією зі 100 героїнь світу.
Народилася Ірина Сеник 8 червня 1926 року у Львові. У 1939 році вступила в юнацтво ОУН, а у 1941 стала членкинею організації. Була зв’язковою Крайового проводу під псевдо «Леся». У 1945 НКВД відправили її у тюрму на Лонцького, а за рік засудили на 10 років позбавлення волі (10 років ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, а згодом 13 років заслання у Кемеровській області СРСР).
Повернулася в Україну у 1968, без права проживання у Львові й області. Влаштувалася медсестрою в Івано-Франківську. Там увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист Валентина Мороза, Святослава Караванського тощо, збирала кошти на підтримку родин політв’язнів.
У 1973 була ув’язнена на 6 років позбавлення волі — відбувала покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму в Мордовії. Потім відбувала 5 років заслання у Казахстані.
У 1979 році увійшла до Української гельсінської групи. Знову повернулася в Україну у 1983 році. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова, тому оселилася у Бориславі.
Ірина Сеник померла 25 жовтня 2009 року. Її поховали на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища, поблизу подружжя Калинців.
